— Цей ринок важко назвати букіністичним, це ринок неходової літератури. Місцеві торговці називають його "скотний двор", — каже 65-річний Валерій Петрович. Він шість років торгує на столичному ринку "Букініст", що на Петрівці.
Минулого четверга перед обідом там ходять десятків зо два людей. 32-річний Олександр Бугров у двох торбах несе 22-томне зібрання творів Льва Толстого, що виходило у 1970–1980-х. Хоче здати книжки за 300 грн.
— Моя бабуся померла два місяці тому і я переселився в її квартиру, — розповідає Олександр. — Вона все життя працювала в художньому музеї, зібрала величезну бібліотеку. Полиці з книжками стояли біля кожної стіни. Мені вони непотрібні, бо вже давно читаю електронні. Як сутужно стає з грошима, приношу їх букіністам. Оце хочу синові купити новий телефон. Не вистачає 300 гривень, а заначки брати не хочу, бо ті гроші відклав на відпочинок.
Підходить до чоловіка з сивими вусами. Той пропонує за книжки 200 грн.
— Та що я на них зароблю? — морщить лоба торговець. — А мені треба 600 гривень заплатити за торгове місце, 330 — у пенсійний фонд і ще 100 гривень віднести в налогову інспекцію. За всьо надо платіть, молодой чєловєк. А ви хочете, щоб я за потрьопаного Толстого віддав половину свого тижневого заробітку.
— Та ці книжки нові, їх ніхто не читав. Бабуся купувала їх, коли вже мала чотирьох дітей. Коли їй було ті книжки читати?
Сходяться на ціні 220 грн.
Більшість продавців говорити відмовляються. Посилають до 61-річного Станіслава Марковича.
— Він тут найдовше працює, — каже чоловік у синіх шортах. — Має 11 точок. На літературі добре знається. Найбільше любить Еріха Ремарка. Напам'ять знає багато цитат із його книжок. Між собою ми називаємо його Стас Ремаркович.
Станіслав Маркович прогулюється центральним проходом із чашкою чаю каркаде. Він у спортивному картузі й окулярах. Сорочках розстебнута, видно волохаті груди.
— У радянські часи книжки були на ціну золота. Щоб їх купити, ставали у чергу в книжковому магазині. Продавали не всім, а лише тим, хто здав 20 кілограм макулатури. У мене від батьків книжок багато лишилося. Діти теж часто купували. Дожилися до того, що в квартирі ніде було розвернутися. Одного ранку виніс торбу книжок на базар. Їх у мене за годину розмели. Спочатку торгували на землі, а кілька років тому нам зробили букіністічєскій отдєл.
Каже, що найкраще продається класика.
— Школярів тут рідко зустрінеш, найчастіше приходять їхні батьки. Учора жінка приходила. Принесла величезний список книжок. Каже: "Син у сьомий клас перейшов". Купила в мене 20 книжок. А перед нею дідусь приходив. Купував книжки для онучки. Казав: "Пообіцяв їй мобільний телефон, як усі ці книжки прочитає. А то тільки фарбує губи і в інтернеті сидить".
До Станіслава Марковича підбігає чоловік. Тикає під носа книжку англійської письменниці Марії Кореллі "Скорбота сатани". Питає, скільки дасть за неї.
— 25, — відказує торговець. Чоловік хоче йти до іншої ятки, та Станіслав Маркович його зупиняє. —Ну ладно, дам 30.
За кілька хвилин дівчина у квітчастій сукні купує цю книжку за 50 грн.
— Ми тут усі спекулянти, — каже Стас Маркович. — За оренду треба платить, то якось мусимо заробляти.
Сьорбає чай. Показує ще одну свою точку. Біля неї стоять кілька коробок із пошарпаними книжками. Іван Михайлович, 70 років, риється в одній.
— Це книжки для малоімущіх, — пояснює Станіслав Маркович. — Шо вам, дєдушка, нада?
Той просить собі книжку про війну, а своїй дружині любовний роман:
— Тільки найдіть такий, щоб там крупний шрифт був. А то моя баба вже нічого не бачить.
2 
1
Коментарі