— Перші два тижні після повернення додому ходив містом і механічно руками шукав свій автомат. З підозрою дивився на людей на вулицях, вглядався в обличчя. Потім якось ураз полегшало, — говорить полтавець 23-річний Ігор Скляр. Дев'ять місяців воював у полку "Азов" біля Маріуполя на Донеччині. Коли підрозділ вивели на другу лінію оборони, пішов зі служби.
— Не захотів сидіти в тилу. Морально було важко, бо в полку залишилося багато товаришів, — каже Ігор. — У дома зустріли батьки, дівчина, друзі. Сказали, що на війні змужнів, став спокійнішим, дисциплінованим. До цього був емоційним, різко реагував на все. Знаю хлопців, які після повернення починають пити. У мене — навпаки. Випив тільки одну пляшку пива. Серед добровольців з алкоголем строго, побачили п'яним — збирай речі й на вихід. Найкраще допомагають справлятися із стресом прогулянки містом з дівчиною, гра у футбол і розмови з друзями. Більшість теж пройшли АТО. Тому не задаємо один одному дурних запитань: де стріляли, хто, чи страшно було? Снів, пов'язаних із війною, за весь час бачив не більше двох. І то не страшні. Типу, йдемо з друзями на завдання і за кілька кроків помічаємо розтяжку — сміємося, переступаємо її. Є хлопці, які бояться бути в закритих приміщеннях. У мене такого немає. Лишилися машинальні звички — у кафе сідаю до стіни спиною. Вона завжди має бути прикритою. Коли вибухає петарда, присідаю і прикриваю голову. До війни я був морально готовий. Пройшов підготовку на базі "Азова", багато разів був у патріотично-військових таборах. Найбільше проблем у мобілізованих. Їх майже не готували: пожили місяць-два в казармах — і на передову. Тому й ламалися.
За освітою Ігор Скляр — учитель географії.
— До війни за фахом не встиг попрацювати. Коли повернувся, були пропозиції із сільських шкіл вести географію, допризовну підготовку й фізкультуру. Відмовився, бо скучив за своїм автоматом. Мабуть, ще трохи побуду вдома і вернуся на Донбас. Воюватиму в батальйоні "Карпатська Січ".
— На війні зіпсував шлунок, простудив нирки, зуби полетіли, — каже 23-річний Віталій. Повернувся з АТО в березні. Служив у 3-му батальйоні територіальної оборони Львівщини.
— Півроку ночували фактично під відкритим небом. Мені з дому передали палатку. Спав по три години, потім заступав на пост. Були моменти, коли не вистачало води, їжі. Іноді з калюж пили. У перші місяці після повернення додому лежав у лікарні. Стало в серці колоти. Зробив кардіограму. Лікарі кажуть — як ти ще ходиш? Телевізора майже не вмикаю. Дратує, коли з вулиці чути крики жінок і дітей, у голові аж перевертається. Чому — не можу пояснити. Став на біржу. Перші місяці отримував по три тисячі гривень. Зараз — до тисячі. Я за спеціальністю деревообробник. Такої роботи не пропонують. Кажуть, в охорону йди. Але я не хочу більше військової форми. Зараз допомагаю другу з ремонтами. Платить чотири тисячі гривень. На ремонтах добре працювати: наносишся цементу, дощок, болгарка шумить — фізично втомишся, а психологічно — відволікаєшся. Немає часу думати про фронт, болячки.
2 
1
Коментарі