— Ми першими на Майдан прийшли і останніми пішли. Ніяких сварок не влаштовували і коктейлями Молотова не кидалися. Йшли усміхаючись і з піснями, — каже 44-річний Микола Бондар, отаман 4-ї сотні самооборони Майдану "Козацький редут". Розбили наметове містечко на столичному Трухановому острові після того, як минулими вихідними намети й барикади на Майдані Незалежності демонтували.
Козацький табір розмістився за 15 хв. пішки від пішохідного мосту. На березі четверо чоловіків із голими торсами ставлять намет. Колом установлені ще чотири. За дерев'яним столом на лаві сидить Микола Бондар, пише есемеску 12-річному синові.
— Коли Майдан почали розганяти, ми не дуже зажурилися, — каже. — Поговорили з представниками КМДА, і вони дозволили оселитися на острові. Ті ж комунальні машини, які сміття з Майдану вивозили, перевезли сюди наші речі.
Зараз у таборі 70 чоловіків. 30 із них — на вишколах. Ми теж вісім місяців навчання проводимо. У нас хлопці навіть стріляють. Робимо це обережно, за цей час нікого не поранили. Щоранку роблять зарядку, силові вправи і по кілометру пропливають Дніпром.
Микола киває на дві польові кухні й речі в торбах.
— Регулярно допомогу на Донбас відсилаємо. Люди передають. А тут багато таких, що після лютневих подій тільки оклигали. Он, — киває на міцної статури чоловіка з оселедцем. — У нього в Маріїнському парку стріляли впритул. Видно було мізки, з грудей юшила кров. Лікарі хотіли допомогти, а він тримався за чуб і не підпускав їх близько. Я пообіцяв, що його ніхто не голитиме. Тоді заспокоївся: відпустив волосся і знепритомнів. Оце недавно з лікарні вийшов. Спортом вже займається і козацьких пісень співає.
Микола Бондар веде в один із наметів. Стає перед купою рулонів металевої сітки для огородження території.
— Будемо проводити тут вишколи для дітей і дорослих. Наступного року плануємо сюди переправити козацькі чайки. Будемо вчити ними управляти.
З обох боків попід стінами стоять двоповерхові ліжка, збиті з дощок. На кожному лежать матраци без подушок.
— Ліжка хлопці робили самі. Купили дощок. Та ми довгострокових планів не будуємо. Хоча, якщо треба буде, доведеться жити тут і взимку. На Майдані морози пережили, тут теж виживемо.
На вулиці дві дівчини ставлять на стіл 25-літровий казан із сирним супом. Припрошують обідати.
— А я таки проголодався, — каже вусань з оселедцем. — Буду ваш суп їсти так, як їв би сепаратіста.
Киянка 18-річна Мілена Жукинська черпаком насипає чоловікові суп у металеву миску. Той нюхає і облизується.
— Готуємо тричі на день на вогні, — розповідає Мілена. — Багаття починаємо палити о шостій ранку. Готуємо борщі, супи, каші, тушкуємо картоплю. Але найбільше хлопці люблять козацькі юшку і куліш. Завтра юшки наваримо, бо обіцяли сьогодні ввечері риби наловити. Хлопці на природі апетит мають кращий, ніж на Майдані. За раз з'їдають 25-літровий казан супу.
На пластиковому стільці сидить з білим у руді плями песиком 42-річний Микола Нагорний із міста Орджонікідзе на Дніпропетровщині.
— Уляш с зимы с нами живет. Кто-то его щенком нам подбросил, — чухає песика між вухами. Микола в коротких шортах. Стопи обох ніг перемотані бинтами. — Я кілька тижнів брав участь в АТО. Взимку на Майдані сильно обморозив стопи. На Донбасі багато часу на ногах проводив. Рани знову відкрилися. В останні дні тільки повзати на колінах міг. Обмотував їх ганчірками і так пересувався. Одужаю і знову піду на війну.
2 
1
Коментарі