У Краматорську політика люди зустріли оплесками
Мені пощастило три дні бути на передовій разом із лідером Радикальної партії Олегом Ляшком. Якщо коротко: за ці дні я став ще більше пишатися цим політиком.
Наша подорож почалася з бази батальйону "Айдар" в місті Щастя на Луганщині. Бійці просили допомогти з купівлею коліматорного прицілу до зенітної установки та пікапів для зв'язківців. З Олегом Ляшком спілкувалися більш як 2 год. — наприкінці розмови бійці по-дружньому розповідали, хто і звідки прибув до батальйону, про бойові успіхи та плани. Одному з бійців політик подарував свої сонцезахисні окуляри, бо у того були проблеми з очима.
В "Айдарі" Олег Ляшко зустрів росіянку Юлію Холопу, яка воює поруч із нашими хлопцями проти агресора Путіна. Дівчина попросила допомогти з українським громадянством. Ляшко на базі написав звернення до президента України, пообіцяв передати гаранту.
З бази "Айдару" ми всі вирушили на передову, під місто Металіст. Там розташовані київські та чернігівські батальйони територіальної оборони. Чернігівці зустріли Ляшка, як свого, адже він земляк. Я дивувався, як можна пам'ятати таку кількість людей? Він впізнавав то одного, то другого вояка, пригадував, де зустрічалися.
З'ясувалося, у бійців немає питної води — пробило бак, хтось перекрив свердловину. За кілька хвилин знайшли автоводовоз і свердловину, з якої закачали воду. Сергій Шакун — представник АТО у Сіверськодонецьку й лідер радикалів на Луганщині — отримав від Ляшка наказ закупити баки для питної води на передову. На згадку земляки подарували Олегові осколок від "Граду", якими російські терористи обстрілюють позиції наших військ.
Другий день на Луганщині ми провели разом із жителями Сіверськодонецька та Рубіжного. Між цими містами терористи підірвали міст, тож пересування людей було ускладнене. Активісти розтягнули над мостом величезний український стяг, що символізував єдність країни, яку сьогодні в боях виборюють наші герої. Олег Ляшко особисто переводив через зруйнований міст літніх жінок.
Громада звернулася до головного радикала країни з проханням посприяти у знесенні Леніна. Місцеве керівництво не хотіло надавати техніку для демонтажу пам'ятника кату українського народу. Олег Валерійович зміг побороти протидію чиновників і взяв участь у знесенні цього ідола, наголосивши, що нашій країні потрібні не пам'ятники комуністичним вождям, а церкви, лікарні та школи.
Наступного дня ми відвідали добровольчий батальйон "Луганськ-1". Проблеми у хлопців ті самі: бракує знеболювальних, бронежилетів, касок. Але найголовніше — у батальйоні не було жодної снайперської гвинтівки! Коли я писав цей матеріал, допомога батальйону від Олега Ляшка вже надходила. Хоча питання снайперських гвинтівок мало б вирішувати Міністерство внутрішніх справ, якому батальйон підпорядкований.
У батальйоні Олег Валерійович знову зустрів знайомих. Цього разу — по подіях на Грушевського. Старший чоловік потиснув руку Ляшкові. Сказав, що готовий знову стояти разом із Ляшком на барикадах та передовій, бо довіряє йому.
Разом із комбатом "Луганська-1" Андрієм Левком виїхали на передовий блокпост під шахтою "Карбоніт" між Попасною і Первомайськом. Підняли Державний прапор. Бійці попросили зробити фото на пам'ять з Олегом Валерійовичем. Одному з розвідників політик подарував свій годинник і бронежилет. А між ділом допитав затриманого негідника, який паплюжив український стяг.
Заїхали всією командою і до третього львівського тербатальйону "Воля". Туди побратими з Радикальної партії завезли два КамАЗи харчів, форми, медикаментів. Передали подарунки і український прапор, який львів'яни пообіцяли встановити над звільненим Луганськом.
Звідти вирушили в Донецьку область, проїхали зруйнований Слов'янськ і дісталися Краматорська. Перекусити зупинилися біля кафе "Марія". Два літні майданчики — забиті людьми. Ляшка зустріли бурхливими оплесками. Ми з однодумцями повечеряли, а Олег Валерійович не зміг доїсти навіть порцію морозива, бо до нього підходили десятки місцевих різного віку: дівчата, які назвали себе "краматорськими бандерівками", й літні чоловіки. Дякували Ляшку за його громадянську позицію. Одна жінка принесла пакет монет. Гроші збирала на поїздку в Париж, та вирішила, що зараз вони потрібніші бійцям. Ми передали цю пожертву на закупку апаратів зовнішньої фіксації для поранених.
Три дні з Ляшком — три дні величезних вражень та відкриттів. Я побачив вражаючу працездатність Олега Валерійовича. Побачив його справжній, а не паперовий рейтинг, зрозумів — яку він має підтримку. Соціологи не помиляються: Ляшка любить український народ, а він йому жертовно служить.
Звичайно, знайдуться ті, хто скаже, що я зацікавлена особа і не можу бути об'єктивним. Усім, хто має сумнів, пропоную запитати про описане в учасників подій — бійців підрозділів, у яких за ці три дні ми побували.
1 
1
Коментарі