— Коли приїхала в Київ, попросила тарілку борщу і рюмку водки, — каже на прес-конференції у Києві харків"янка 38-річна Вікторія Мамонтова. Восени 2001-го тайський суд призначив їй вищу міру покарання за зберігання 1,3 кг героїну. 15 липня 2009-го Вікторію звільнили. П"ять днів вона була в тайському міграційному центрі. 21 липня повернулася в Україну.
Вікторія в чорних штанах та атласній блузі молочного кольору з чорними візерунками. Час від часу нервово закладає волосся за вуха.
— В аеропорту мене зустріли друзі з Харкова. Одразу заїхала в кафе під Києвом. Там був тільки суп з фрикадельками. Я випила 100 грам, хлєбала цей суп, наче ніколи нічого вкуснішого не їла, — Вікторія покусує нафарбовані рожевою помадою губи. — Зробила нову зачіску. Про будуще боюся думати. Ще не адаптірувалася толком. Вчитися хочу, але не хватає на то грошей. Буду десь працювати. У тюрмі вивчила тайський масаж і бісероплетіння, пройшла чотири роки тайської школи, вмію готувати кілька тайських блюд. Щоби дні збігали швидше, викладала в"язням аеробіку, була інструктором із фітнесу. Заробляла по 5 доларів за три місяці. А там склянка чаю долар коштує.
Вікторія за професією художниця. Приїхала до Таїланду на відпочинок дев"ять років тому. Вирішила продовжити візу, аби залишитися в країні.
Допомогти з документами зголосився громадянин Нігерії на ім"я Майкл. Пообіцяв дістати візу, якщо Мамонтова перевезе з Таїланду до Індонезії медикаменти. Вікторія погодилася. У рюкзаку знайшла пакети з білим порошком. Доставити вантаж не встигла — за кілька днів до помешкання, яке вона винаймала, прийшла з обшуком тайська поліція.
Вікторію засудили до страти. Мамонтова кілька років просила пом"якшити вирок. Смертну кару замінили на 33 роки ув"язнення. Правитель Таїланду 81-річний Рама IX Бхуміболу Адульядеджу її помилував.
— Тільки двох жінок помилував король. Мене й торік жінку з Нової Зеландії, засуджену на 10 років за зберігання наркотиків. Він дає волю лише людям із тих країн, президенти яких надсилали листи про помилування засуджених.
Я випила 100 грам, хлєбала той суп, наче ніколи нічого вкуснішого не їла
Долею Вікторії опікувалися українське консульство в Таїланді й адміністрація глави держави.
— Дякую Богу, що президент повернув мені доньку, — каже мати звільненої 55-річна Тетяна Романівна. Два роки тому вона їздила до доньки у в"язницю. — Коли Віку судили, українське консульство надало їй російськомовного адвоката. Як присудили смертну кару, вона подзвонила мені. У мене стався інфаркт, а мій брат помер на наступний день, бо мав хворе серце, — втирає сльози. — Коли сказали, що король її помилував, я нікому не казала до останнього. Боялася наврочити.
Вікторія обіймає матір.
— Коли на суді почула смертний приговор, відчула, що моя душа вже не в мені, потроху виходила з тіла. Я сиділа в двох тюрмах. У першій були малі камери. Спали на цементі на боку, бо на спині всі не поміщалися. Поверталися на раз-два-три. Коли хотіла в туалет, вставала. Поверталася на своє місце, а лягти було ніде. Поїли брудною водою. Нею ж умивалися. Кожен день годували рисом. Він важкий на шлунок. Мала проблеми з туалетом. В іншій тюрмі сиділо по кілька десятків людей у камері. Спали валетом. Здорові сиділи з хворими на туберкульоз. Для них біля тюрми збудували лікарню, але переводити туди не спішать. Сиділа у в"язниці Бангкока з трьома російськомовними дівчатами. Двоє з них з Узбекистану, сидять більше дев"яти років. Вони не сподіваються на королівське помилування, бо дипломати лише раз на рік відвідують їх. Третя жінка — колишня одеситка, нині громадянка ПАР. Сидить 16 років.
— Яка у Таїланді смертна кара?
— Раніше розстрілювали. За моєї пам"яті так стратили двох жінок. Узбецьку дівчину Сашу повісили. Їй залишилося сидіти півроку. Вона послала охоронця, коли той до неї чіплявся. Її закрили в окремій камері.
— Чого вам найбільше бракувало?
— Ящика для білизни й особистих речей. До мене двічі приїжджала Ніна Карпачова. Попросила у неї ящик для дрібничок. Наступного дня мені його принесли. У них є кілька зразкових камер. Їй показували, що мене тримають в гарних умовах. Там ліжка застелені простинями, подушки є. У кожній камері телевізор. Вона їм не повірила. Мені пообіцяла: "Віка, ми тебе звідси витащим". Вона моя хрещена матір.
1 
1
Коментарі