Знайомий поет із Херсона опублікував у соцмережі новий вірш. Починається словами: "Немов народ мій на колінах, Зозуля сива сльози ллє… Стає все менше України, Все більше чужини стає!"
Того дня Нова Каховка святкувала День міста. Все як завжди: урочиста хода спортсменів, студентів і вчителів, літературно-музична композиція "Рідне місто моє", "випадковий" приїзд губернатора, виступи танцювальних і вокальних колективів, вручення грамот і дипломів. На закінчення — концерт заїжджого маловідомого поп-співака.
Але деякі деталі мене приємно здивували.
Три десятиліття тому я став кореспондентом міської газети. Тоді подібні заходи проводилися лише російською мовою. Виконували здебільшого російські пісні й танці з кокошниками. Лунали вірші на честь Анджели Девіс чи Луїса Корвалана, яких пригноблюють прокляті капіталісти. Виконували танці народів союзних республік чи країн соціалістичного табору. Лише для екзотики міг виступити фольклорний колектив бабусь із приміського села з українською народною піснею типу "Ти ж мене підманула".
Нині ж відбувається зовсім інше. Тисячі містян виконали гімн України, сотні дітей танцювали і співали у вишиванках, хвилина мовчання на честь загиблих в зоні АТО земляків, пісня "Пливе кача", національна символіка тощо. А головне — увесь захід відбувався українською мовою. Як і всі виступи офіційних осіб. Навіть священик Московського патріархату не наважився зі сцени заговорити російською.
Але найбільше мене зворушила не офіціозна програма, а один епізод. Коли демобілізовані воїни АТО проносили площею вінки, щоб повезти їх на могили загиблих товаришів, із натовпу вискочив хлопчик років 7–8 і почав їх завзято знімати на свій смартфон. Отже, України стає все більше. Насамперед — у наших серцях і мізках. Все інше додасться.
3 
1
Коментарі