— Тільки що з базару. Торгаші гудуть про біженців. Купляла зелень в жінки, яка живе в елітному мікрорайоні Героївка на узбережжі Чорного моря. Біля неї поселилася сім'я зі Слов'янська. Чоловік із жінкою та двоє дітей. Переїхали тиждень тому, — розповідає моя тітка з Керчі в Криму, з якою зідзвонюємося щотижня. — Рішились покинути все — хату, роботу, коли в городі зарізали якусь сім'ю. Уяви, сидять на валізах, а в іншій кімнаті помирає мати. Три години залишається до від'їзду спеціальним автобусом, а тут треба похоронами займатися. Без відспівувань і поминального обіду поховали. Самі викопали яму. Поклали труну, закопали, перехрестилися, попрощалися й побігли на автобус.
Каже, біженців розселили в пансіонатах і приватних будинках. Місцеві чиновники платять за житло. Керчани для переселенців збирають ліки, одяг, їжу, старі мобільні телефони.
— Якраз цю, що зі Слов'янська, поселили в Героївці, де вілла керченського мера. Розмістились у частині будинку, що колись був порожній. Але на роботу без прописки не влаштуєшся.
Прошу тітку знайти номер телефону родини, яка поспіхом поховала матір. Говорити відмовляються. Жінка боїться, якщо розкаже українцям, де живе та як її прийняли, то виженуть із півострова як зрадницю.
Пам'ятаю травневий дзвінок із Керчі. Тітка плаче, шкодує, що переїхала колись із Вінниці до Криму. Шокована цінами на продукти й ліки. Уже й забула, коли їла свинину, пила молоко.
— Брала дешеві курячі стегенця в кіоску на ринку. З продавщицею познакомилась. Чую, акцент не кримський. Призналася, що приїхала з батьком із Луганщини. Живуть у пансіонаті. Роботу шукала три тижні — чужих не беруть. Знайшла місце продавщиці в кіоску, який відкрили двоє українських чоловіків. У вівторок прийшла за стегенцями — нема ні кіоску, ні продавщиці, — каже тітка.
3 
1
Коментарі