— Мне еще 40 нету, а выгляжу, как старуха, — каже 39-річна Інна Гришина. Вона — безпритульна. 15 січня зазирає в Центр соціального обслуговування на вул. Ванди Василевської, 11а в Шевченківському районі міста. Тут облаштували пункт обігріву. Усього таких по місту 30. Там можна випити чаю з печивом, узяти ліки.
У центрі порожньо. Інна брати чай соромиться. Волочить за собою візок із пляшками і макулатурою. Шкіра на губах потріскала, обличчя обкидало герпесом.
— Раньше я при церкви жила, — говорить жінка, у роті помітні металеві коронки. — Священник пускал переночевать нескольких бездомных. Прекратил, когда кто-то вынес ящик с пожертвованиями. После этого живу на улице. Ночевать иногда езжу в приют для бездомных на улице Суздальской.
— Мала чоловіка, хату в Прилуках на Чернігівщині, — продовжує. — Пішла на роботу в нічну зміну, а він курив у ліжку і згорів. Кілька тижнів пожила в знайомих, потім поїхала в Київ заробити на житло. На вокзалі вкрали документи і гроші. Зустрічалася з Грішою, колишнім військовим. Пропив усе. Його діти з дому вигнали. Торік заснув сидячи в переході. У такому положенні в морг і відвезли, бо задубів. Дали труну, катафалк відвіз тіло на цвинтар. Поставили хрест і табличку. Священика не було. Ніхто не погодився безкоштовно відспівати.
За 10 хв. іде до смітників біля житлового будинку. Збирає пляшки і картон. За день на цьому заробляє до 100 грн.
Безпритульні гріються в найтеплішому в місті підземному переході на майдані Незалежності. У народі його прозвали "трубою". Повітря зігрівають кондиціонери, виведені закладами громадського харчування.
О 20:10 тут із десяток безхатьків. Надворі температура знизилася до -11°C.
— Паша, тебе пиво брать? Или опять портвейном зальешься? — Неголений чоловік у брудній куфайці тулиться до бороданя в синій шапці. Сидять на зім'ятому картонному ящику з-під бананів. На вигляд обом по 60 років. У бородатого обморожені руки. Червона шкіра вкрилася пухирями.
— Какое пиво? Я супа хочу, — тихо відповідає той.
Стає на коліна і простягає праву руку. Перехожі його оминають. Дехто затуляє носа шарфом чи долонею.
Жінка з масним волоссям натягує шапку, вкривається з головою верблюжим покривалом. З-під нього стирчать ноги в кросівках.
— Ей, дорогуша, подъем. Это мое место. Здесь асфальт самый теплый, — жінку штовхає ногою вусань у кролячій шапці-вушанці. — Бери свои манатки и вали подальше. Здесь все занято и новичкам не рады.
Жінка матюкається, встає, тягне шматок картону з-під плазмового телевізора. Вона п'яна.
— Полиция их жалеет, не гоняет. А у меня уже третий продавец за месяц уволился. Торговать здесь боятся, потому что бомжи кашляют, туберкулез разносят, — розповідає 48-річна Тамара, торгує сувенірами та кавою. Вона у валянках, поперек підв'язала пуховою хусткою. — Воруют, отпугивают покупателей, пристают к иностранцам. Напиваются, как свиньи. Мочатся себе под ноги.
За кілька хвилин 44-річна Наталія Кохан із благодійного фонду "Захисти ближнього" роздає нужденним пончики і гарячий чай у пластикових стаканчиках.
— Приходжу сюди майже щовечора. У мене їжу беруть, а в інших — бояться, що отруять, — каже. — Їм по 30–40 років, а виглядають на 60. Ночують по підвалах, на горищах, у під'їздах свого кварталу. Багато приїжджих. Три роки на Майдані бомжує Максим із Луганської області. До війни жив із мамою. Її покалічило, коли в хату попав снаряд. Померла за півроку.
— Жебраки крадуть, — продовжує Наталія. — Один постояв у черзі за жетонами і витягнув у когось гаманець. Готівкою було 50 гривень, решта — банківські картки. Розсердився, жбурнув у смітник. Я дістала. Там були водійське посвідчення і пластиковий ІД-паспорт. Власницю знайшла через соцмережі.
За 5 хв. два термоси з чаєм порожніють.
— На Різдво запрошували їх на вечерю у Святошинському районі столиці, — додає. — Готували вареники, голубці, кутю. Перед вечерею пропонували прийняти душ, підстригтися і поголитися. Подавали чай та узвар. Вживати алкоголь заборонили, та дехто намагався пронести пляшку. Хто пиячить у мороз, замерзає уві сні. Безхатьків, які помирають на вулиці, відвозять у морг на Оранжерейній. Ховають на Лісовому кладовищі за державний кошт. Бо рідних або нема, або не хочуть забирати тіла.
Безпритульні часто не знають, де можна пересидіти холоди. Цілодобових пунктів — кілька на місто. Більшість працює до 18:00 з понеділка по п'ятницю. Раніше там роздавали гуманітарку — флісові светри і куртки. На деяких чергував лікар. Тепер у кращому випадку в аптечці є жарознижувальні, краплі для носа і знеболювальні таблетки.
У багатьох містах світу безпритульні живуть краще, ніж у нас половина громадян. У Вашингтоні, столиці США, щомісяця отримують допомогу — 1,5 тисячі доларів. У британському Лондоні під час заморозків їх пускають переночувати в готелі. У німецькому Берліні для них відкривають церкви та деякі станції метро, видають спальні мішки.
У Києві налічується близько 20 тис. безхатьків, за оцінками експертів із соціальних центрів.
Безхатько помер під стінами лікарні
13 січня на вул. Братиславській під стінами Лікарні швидкої допомоги знайшли тіло безхатька. Був весь у синцях. Медиків звинуватили у бездіяльності. Мовляв, не прийняли пацієнта без грошей.
Безхатько не звертався по допомогу, кажуть у лікарні.
— Ми допомагаємо безпритульним. Інколи залишаються на території закладу, просять милостиню. У нас тут прохідний двір, охорони немає, — каже голова громадської наглядової ради лікарні 51-річний Анатолій Велімовський.
Чоловік помер від переохолодження, встановила судово-медична експертиза. Особу померлого не встановили.
2 
1
Коментарі