— Не смотрите, что я бездомный. Мы разными бываем. Некоторым мне и самому хочется в морду дать. Но с большинством дружу, — каже 23-річний Євген Романов. Три роки живе на залізничному вокзалі столиці. Погоджується розповісти про життя безхатьком у Києві.
За останні два роки в столиці стало на 4 тис. більше бездомних. Переважно приїхали з Донбасу та Луганська. Живуть на вокзалах, в підвалах будинків, у під'їздах. За неофіційною інформацією громадських організацій, всього в Києві 20 тис. безхатьків.
З Євгеном зустрічаємося в Дарницькому районі біля пункту обігріву. Коротко підстрижений, одягнутий у чисту темно-синю куртку й джинси.
— Одяг беру в благодійному фонді в Дніпровському районі. Намагаюся виглядати доглянутим і стильним, тому прошу відкладати мені саме такі речі. Стрижуся в благодійних організаціях, — розповідає Євген. — Я родом із Луганська. Але батьки рано померли. У 4 роки мене всиновила польська родина. Названі батьки — дуже релігійні. Знайшли мені таку ж дівчину і вимагали, щоб одружився. Зібрав речі і втік в Україну.
Намагаюся заробляти в Києві гроші. Часто до вокзалу під'їжджають люди й пропонують нам короткострокову роботу на будівництві. За день міг заробити 250 гривень. Витрачав їх на їжу. Коли коштів немає — їм у благодійних організаціях. У смітниках не риюся. Не хочу отруїтися. Взагалі, це стереотип, що всі бездомні туди лізуть.
Проблем із поліцією хлопець не має.
— Раз із Польщі приїхав друг Кирило. Теж бездомний. Пили й закушували з ним на вокзалі. Друг когось зачепив і зчинилася бійка. Всі бездомні стали на його бік, — каже Романов. — Приїхала поліція. Підійшли до нас, а ми польські паспорти показуємо. Не забрали. Зараз уже знають в обличчя, то не підходять. Могли б депортувати, але на це немає грошей. Інша справа — звичайні кияни. Можуть нагрубити й обізвати.
Подобається таке життя. Почуваю себе вільним і впевненим. Недавно познайомився з дівчиною Ксенією. Заради неї задумався над тим, щоб знайти постійну роботу.
— Корінний киянин у трьох поколіннях. Але вже три роки на вулиці живу. До того — в братовій квартирі на Лісовому масиві. Як він помер, житло за борги забрали якісь люди. А мене вигнали. Родичів більше не маю. Став у курточці спати в під'їзді свого дому, — розказує бездомний 49-річний Олександр Кисилевський.
— У будинку мене всі знають, дають поїсти. Знайомий пускає помитися в квартиру, коли дружина їде з дому. А в основному купаюся двічі на тиждень у соціальних центрах. Новий рік зустрічав у товариша Кості. Випили трошки. Але сильно алкоголем не балуюся. Бо можна напитися й замерзнути.
Раніше сапожником був у Києві, але після історії з квартирою — почалися проблеми і на роботі. Зовсім перестав робити два роки тому, коли впав і зламав стегно. Привезли в лікарню, а в мене немає грошей. Лікарі оглядати навіть не захотіли, виписали з поламаною ногою. Якось вона зрослася, але ходити важко. Кульгаю. Якби було 25 тисяч гривень — поставив би спицю і повернувся б до роботи.
— Бездомні можуть знайти роботу, але надовго не затримуються. Це самотні люди, яким важко влитися в колектив, — каже соцпрацівник Олена Перяєва, 43 роки. — Переважно бездомні — люди робітничих професій. А в столиці розвивається сфера послуг, де потрібно знати комп'ютер. Безхатьки не відповідають вимогам ринку.
2 
1
Коментарі
1