"Мене били й піддавали тортурам, щоб лише визнав, що агент ЦРУ" - колишній полонений американець

Американський військовий Александр Дрюке після російського вторгнення 24 лютого 2022 року вирішив приїхати і захищати в Україну. Із квітня по червень минулого року служив у кількох українських підрозділах - навчав українських солдат поводитися з американською зброєю. Під час першої бойової операції з розвідки дронами за ворожими позиціями в Харківській області 9 червня 2022 року потрапив у засідку та російський полон. Пережив тортури в Росії та у так званій ДНР. Був звільнений під час обміну полоненими 21 вересня торік з дев'ятьма іншими іноземцями. У полоні втратив 14 кг. Лікується від травм та ПТСР. Лобіює військову допомогу Україні в США. Gazeta.ua поспілкувалася з колишнім російським бранцем.

Коли побачив російське вторгнення, вирішив поїхати в Україну. Знав, що буде не туристична прогулянка. Але мав це зробити. Я – військовий запасу армії США. Маю досвід двох експедицій "Іракської свободи". Багато досвіду, як поводитися зі зброєю, армійську підготовку з тактики, як сержант маю право тренувати солдат. Подумав, мій досвід і вміння можуть стати великою цінністю для українців.

Не знав, з чим доведеться зіткнутися в Україні, коли їхав. Мав тільки певні уявлення про росіян та розуміння, що абсолютно не праві. Ситуація була дуже чорно-білою. Видно чітко, де - зло, а де - добро. Мав лише приблизні уявлення, що буде, й з чим доведеться зіткнулася в Україні.

Не їхав воювати, але допомагати людям. Робити все від мене необхідне, щоб Україна вижила: якщо потрібно, воювати, якщо потрібно вчити солдат, як поводитися зі зброєю, тактичних навичок. Хотів служити, як військовий, у чому б не полягала потреба країни, яку поїхав захищати.

Протягом двох місяців служив в різних українських частинах і мав справу з українськими військовими. Українські солдати – неймовірні. Хаос, який тоді був, зрозумілий. Не стояв осторонь, бачив процес зсередини. Це був шостий тиждень масштабного вторгнення й "Інтернаціональний легіон", до якого приєднався, лише формувався. Хаос стосувався того, як мають працювати процеси, як краще інтегрувати іноземців, і об'єднати їхній досвід із українським. Як краще співпрацювати з українськими підрозділами. Не було хаосу в українських частинах, але в нових формуваннях, які тільки творилися. Українці дуже швидко вчаться, у них виняткове бажання перемогти. Був вражений їхнім натхненням і мотивацією.

 

Переважно досі підтримую зв'язок із товаришами з західних країн, з якими служив в Україні. Не надто добре говорю українською, щоб контактувати з українськими колегами. Мав після повернення кілька справ із пошуком військових речей та логістикою для солдат, що на передовій. Бачив багато речей, які треба, щоб потрапили в українську армію. Й того, що може бути доставлене. Не обговорював якихось військових операцій чи планів.

Я був добре забезпечений, коли приїхав в Україну, бо привіз багато чого з собою. У нашому підрозділі були сучасні гвинтівки, протитанкові системи. Були більші потреби в інших частинах, у артилеристів поруч. Першочергова нестача тоді, а, тим паче, тепер – снаряди для артилерії. Ось де мають бути пріоритети. Знаємо про чудові західні системи, які вже потрапили в Україну, включаючи ПРО Patriot. Але Україна потребує їх більше. Так само як систем HIMARS і ракет до них. Потрібні літаки та далекобійні ракети ATACMS, які дозволяють дотягнутися далі, ніж може ворог. Про це постійно говорять у Вашингтоні, коли йдеться про Україну. Зустрічаюся з українською та американською громадою у США, говоримо з членами Палати представників. Деякі парламентарі кажуть, що знають, що українці потребують. Знають про F-16. Але минає багато часу, поки відповідне погодять і передадуть.

Якби США прислали навіть кілька літаків F-16, запустили б ефект доміно, яке бачили не раз на цій війні, коли інші країни робили так само. Українці просили західні танки. Ми казали – ні, а потім посилали. Тоді німці дали свої. Якщо одна країна починає посилати нового типу зброю, інші теж дають добро на таку саму. Тому нам треба активізувати наші постачання. Я це підкреслюю в публічних виступах – перед громадськістю, політиками. Розумію, є бюрократія. Бачив її теж під час війн в Іраку та Афганістані.

Деякі американці втомилися від війни. Кажуть, маємо свої економічні клопоти, які слід вирішувати. У нас є власна національна безпека, про яку слід дбати. Вони втомились давати гроші, обладнання. Але моя відповідь - пошліть все необхідне зараз. Якщо дамо, що потрібно нині, українці швидко закінчать війну. Вони – переможуть, обіцяю. Тобто можемо допомогти зараз закінчити цю страшну війну, а не відкладати поставки і перемогу на три місяці, півроку чи рік.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Бавовни" сприяють нашому наступу" - Іван Киричевський

США та інші західні країни бояться ескалації зі сторони Москви. Я в курсі. Але ми всі бачили, наскільки неефективною є російська армія, тож нам нічого боятися звичайної війни з ними. Не думаю, що Росія зважиться на ядерну війну. Навіть Володимир Путін цього не хоче, бо ядерна зброя більш ефективна, поки нею лише погрожують. Це надзвичайний хід, на який ніхто після 1945 року не йшов. Не думаю, що страхи обґрунтовані. Хоча деякі люди так вважають.

Обдумую ледь не щодня події, коли потрапив у полон. Це унікальний досвід у моєму житті. Думаю, що можна було б зробити інакше. Щоб був кращий результат. Але ні про що не шкодую. Все, що сталося, було жахливим. Але я був на цьому місці з правильних причин. Пройшов через досвід, до своєї честі, не зламавшись. Тепер у мене унікальна платформа, з якої можу подавати голос, і виступати за Україну. Постійно це роблю.

Було дуже багато важких моментів у полоні – невідомість, щоденні тортури й побиття. Взнали від мене все, що хотіли. Коли піймали, опинився в якійсь вʼязниці, мене били по кілька разів на день. Вимагали стояти в одному положенні й не рухатися по 23 години на добу, інакше били. Були фізичні випробування, психологічні. Цього було багато. Усі тортури були по своєму погані, але дві виділялися. Ми були в так званій ДНР. Били мене, хоча говорив правду. Не вірили. Хотіли почути, що я агент ЦРУ, що мене послала влада США з місією. Нісенітниці, але хотіли, щоб я їх визнав. Хотіли контактних номерів інших "агентів ЦРУ", з якими "працюю в Україні". Били струмом. Виводили та вдавали страту. Було не смішно. Друге було під час "поїздки на волю". Не знали, куди везуть. Думали, усіх на страту. Нам нічого не казали. Поїздка тривала добу – 24 години чистих тортур. Деякі не витримували й просили, щоб їх, врешті, застрелили.

Голова думка в полоні - знайти порозуміння з ненормальною дійсністю, що навколо. Я був полишений на свої роздуми. У мене в житті багато інтересів і хобі. Прокручував кадри фільмів у голові, сюжети книг. Відтворював місця, які люблю. Відбудовував в уяві дім – дрібничку за дрібничкою, цвях за цвяхом. Думав, що буду робити, коли повернуся додому. В якому керунку спрямую життя. Аналізував себе, сильні та слабкі сторони, мрії та сподівання. Старався тримати себе на позитивній стороні, щоб не з'їхати з глузду.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Найважливіше - визволити Херсонську та Запорізьку області, узбережжя Азовського моря" - Олександр Мотиль

Мені постійно повторювали, що вб'ють, що ніколи не виберусь на волю. Було важко зберігати надію. Це те, що нас вчили в армії "правило 51/49" - не має значення, що діється, і як тобі важко, наскільки в безнадії, сумний чи злий, залишайся бодай трішки на позитивній стороні свідомості. Має бути хоча б 51% позитивного підходу. Тоді, попри все, вистоїш. У нас був дуже чорний гумор, пошук смішних ситуації, багато безглуздих ігор – таких, як "20 запитань", різні дурні розмови, грали уявні шахи. Усе, щоб заповнити голову та вберегтися від навали порожнечі та безнадії.

Зробив висновок, що росіяни – надзвичайно жорстокі та брутальні. Це частина їхньої культури поведінки. Не мають жалю до жодного людського створіння. Це молоти, щоб бити і чавити все живе. Це необґрунтована й непотрібна жорстокість. Я живий приклад жахливих речей, які роблять. Усвідомив, коли говорять по телебаченні про їхні військові злочини та порушення прав людини, що весь час чинять проти українців, все абсолютна правда. Тому ми повинні якомога швидше їх зупинити.

У мене немає жалю щодо всього, що сталося. Багато разів думав, що було б, якби мене не піймали. Але сталося, що сталося. Отримав другий шанс у житті. Тепер стараюся винести позитивні висновки. Щоб досвід став корисним для мене та інших. Це корисна платформа, щоб міг сьогодні доносити свої меседжі до аудиторії. Говорити людям, чого потребує Україна, для чого їй потрібно перемогти.

Для рідних мій полону був дуже важким періодом. Поставили собі за мету – добитися мого звільнення й робили все можливе. Виступали, де можна. Закликали кого можна. Іноді давали по 6-10 інтерв'ю на день. Щоб просто моє ім'я залишалося на слуху, щоб не забули. Контактували з конгресменами, що ті повинні щось робити, щоб нас звільнити – мене та іншого американця. Були невтомні протягом трьох місяців. Не опускали рук, не відпочивали, не здавалися.

Тепер можу переконувати американське суспільство, якими жорстокими є росіяни. Кожен раз, коли маю змогу говорити з кимось, роблю це. Недавно навіть розповідав школярам у місцевій школі. Дехто запитує, чому маємо тратити наші гроші на Україну. Відповідаю, щоб урятувати таких самих людей як ми, щоб нашим солдатам не довелося вмирати у війні з росіянами. Кажу, наскільки жахливими є росіяни та чудовими українці. Говорю про глобальні наслідки нашої допомоги Україні. Дехто змінює погляди.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Найкраща гарантія подальших постачань зброї – українські перемоги на полі бою" – Рассел Берман

Говорив із конгресменами з Вашингтону, з демократами і республіканцями - висловлювали підтримку та погоджувалися, що Україні слід надалі допомагати. Бачив розуміння з їхньої сторони. Вони підтримують різні законопроєкти на користь України, щоб посилати додаткові озброєння. Не бачу суттєвого опору. Але знаю, що є такий від інших. Деякі кажуть, що погоджуються зі мною, але їх виборці – ні. А вони представляють інтереси виборців і відправлять у відставку, якщо діятимуть проти їх волі. Тому робимо разом мозкові штурми, як можна переконати людей. Сподіваюсь, мені вдається змінити їхні погляди.

Українці – мотивовані на перемогу. Росіяни – ні. Україна хоче перемогти в цій війні й переможе, якщо отримає все необхідне. Мені не подобається, що посилаємо все з запізненням. Даємо те, що було потрібно три-чотири місяці тому. Потрібно дати системи, про які просить Україна сьогодні, й українці завершать цю війну.

Намагаюсь переконати владу США, що для успіху українського контрнаступу потрібні літаки F-16 і ракети великої дальності типу ATACMS. Але я простий солдат і виборець. Маю лише ту вагу в суспільстві, що маю. Підкреслюю, що вам потрібно й для чого, і яка від цього користь буде для США.

Життя після пережитого досвіду полону змінилося у багато способів. Маю певну травму. Але, попри все, став кращим. Багато що подолав. Отримав більше внутрішнього спокою. Маю запал закінчити війну та допомогти Україні перемогти. Це дає мені багато мотивації йти до цілі.

Закохався в Україну та українців. Взнав, що значно сильніший, ніж раніше думав. Радий, що достойно пройшов випробування. Попри все, почуваюсь добре щодо того, ким через це став.

×