Особиста охорона українського президента має право стріляти на враження, коли заманеться.
У разі влучного пострілу цим "вільгельмам теллям" нічого не буде. Лише на перший погляд ця інформація, поширена нещодавно засобами масової інформації, не нова.
Кожен може сказати: Янукович – поганий президент, непопулярна в країні людина, непрофесійний політик, але він – таки перша особа держави. Значить, і охороняти цю 1-у особа мають за вищим розрядом.
Якщо охорона раптом підстрелить пару-трійку цивільних громадян, таку поведінку завжди можна виправдати. Стрілець має залізний аргумент: він вирішив, що для життя об'єкта, якого він охороняє, виникла загроза. "Бодігард", мовляв, відреагував згідно із інструкцією.
Жертва без лихих намірів сама винна – поводилася необережно, неакуратно, не зважила всіх ризиків наближення до Віктора Федоровича на відстань польоту кулі.
Є інші справедливі аргументи. Всі перші особи країн, навіть набагато цивілізованіших за нашу, мають такий самий, якщо не кращий, рівень особистої охорони. Пропоную звести всі можливі дискусії до одного факту: в тій таки Америці та країнах Європи охоронець навіть із бездоганною репутацією та ідеальним послужним списком за вбивство людини, навіть скоєне в критичній ситуації, буде відповідати.
Суд врешті-решт доведе, що охоронець VIP-персони невірно оцінив обстановку та не надто добре подумав, перш ніж натискати на спусковий гачок. Після цього охоронець довго не зможе знайти роботу за профілем. Помилився раз – не факт, що подібне не станеться вдруге. Людське життя в країнах, розташованих на Захід від України, таки має незаперечну цінність.
Зате в Україні на життя й здоров'я громадян плювати владі майже офіційно.
Саме на цьому нехтуванні людським життям і тримається ліцензія на вбивство, котру з деяких пір отримала не лише президентська охорона. Але з неї все починається: застреливши чи важко поранивши будь кого, хто йому не сподобався, президентський охоронець може спати спокійно. Нічого йому за це не буде. Він діяв у інтересах держави та її першої особи.
З цього приводу варто згадати недавній інцидент, котрий стався між журналістами та охороною секретаря РНБО Андрія Клюєва: бодігарди поводилися брутально та лаялися матом.
Причому після оприлюднення аудіозапису цієї короткої розмови навряд чи в когось виникли сумніви в тому, що ці "горили" можуть навіть без спеціальної команди "фас", лише на власний розсуд почати "гасити" людей. Раніше так само мали місце напади сторожів Януковича на журналістів. Ці дії визнані правомірними.
Пояснення цьому буде лише одне. Охорона тих, хто нині вважає себе першими особами моєї країни, прийшла в професію не зі спецпідрозділів СБУ чи армії. Здебільшого це – вчорашні працівники приватних охоронних фірм.
Сюди з кінця 1990-х років набирали вчорашніх рядових "братків", котрі вижили в кримінальних війнах тих шалених часів. Цих людей не стримує жоден закон, у них усередині нема жодного стримувального стрижня. Через те правила поведінки особистих охоронців у інших країнах не можуть виправдовувати дії їхніх українських колег – адже ця пряме виправдання тих, хто має схильність до вбивств та насильства.
Від 1991-го подібних інцидентів не виникало. Ми можемо по-різному ставитися до Кравчука, Кучми, Ющенка та інших вітчизняних політиків меншого масштабу. Проте ані вони самі, ані їхня особиста охорона не демонстрували стосовно своїх співгромадян нічим не прихованої агресії. Тотальна безкарність та безвідповідальність лише стимулює й підживлює її.
Згадана вище, майже офіційна ліцензія на вбивство для "професіоналів", в оточенні яких рухаються представники діючої влади – це наочна ілюстрація політики ПР та гаранта Конституції. Це політика залякування.
Наостанок: там, де професійний боєць ударить чи вистрілить, оцінивши як слід ситуацію, непрофесійний бодігард зробить це без роздумів. Він реалізує свою фізіологічну потребу зробити неприємно та боляче. Будь-який психолог скаже: подібна поведінка – ознака слабкості та глибоко притлумленого страху.
Люди, котрі довіряють себе подібній охороні, насправді бояться всього та всіх.
2 
1
Комментарии
51