Кілька тижнів тому мешканці українських територій, максимально наближених до кордону з Російською Федерацією, влаштували історику, котру наші ЗМІ перетворили в новину. Якщо хто не здогадався, йшлося про відгородження кордону між двома незалежними державами колючим дротом та, відповідно, підвищення вимог до пропускного режиму.
Хоча коли подібне відбувається, наприклад, на українсько-польському кордоні, ніхто з тамтешніх українців не волає пробі з приводу того, що брати-слов'яни від нас відгороджуються. Навпаки, Польщу в Україні цілком логічно сприймають іноземною державою. І, хочемо ми того чи ні, мусимо змиритися з тим, що туди їдемо з візами, запрошеннями тощо. Це саме стосується будь-якої іншої іноземної країни: кругом кордони, митниця, візи та пропускний режим.
Звісно, є велика спокуса почати властиву лібералам розмову на тему "Як було б добре, аби не було кордонів й звичайні собі люди пересувалися світом вільно". Проте в даному випадку слід говорити про кардинально протилежне: якщо між усіма країнами, котрі межують з нашою на Заході, кордони існують, то таке ж розмежування потрібне між Україною та Російською Федерацією.
Це важливо насамперед для тих росіян, котрі, як свідчать свіжі дослідження соціологів "Левада-Центру", ще не звикли вважати Україну закордоном. Тобто – іноземною, попри все – незалежною державою. Чий цивілізаційний вибір не повинен відбуватися під політичним, економічним та моральним тиском ані російського президента, ані російського телебачення, ані російських громадян.
Зокрема, 35 % росіян (а це, навіть на приблизними підрахунками, близько 52 мільйонів – цифра, котра перевищує дійсне населення нинішньої України) за результатами згаданого опитування щиро вважають – наша держава повинна перебувати під економічним та політичним контролем Москви. А майже вдвічі більша кількість росіян, - 61 % - взагалі не вважають Україну іноземною державою.
Ми для них – аналог дружини, в якої з віком відбувається криза стосунків, тому бунтує й прагне розлучення. Чоловік же то лупить, то грубо сварить, то нагадує про: "Я тебе підібрав, пригрів, нагодував, подарував листівку на річницю шлюбу, а ти все одно невдячна свиня". Причому дружина ця насправді давно не люба. Просто чоловік до неї звик. І без неї не почувається повноцінним. А в своєму немолодому вже віці, до того ж будучи не надто успішним порівняно з більшістю ровесників, просто не зможе знайти іншої пари.
Аналогія тим доречніша, що, за винятком згаданих вище прикордонних із Росією регіонів, та й то не всіх, наші співвітчизники давненько вважають Російську Федерацію повноцінним закордоном. Це, зокрема, помітно по цінах на залізничні квитки. З Києва до Донецька пасажирським поїздом їхати довше, ніж до Москви, а платимо за це в рази дешевше. Приїхавши навіть не до першопрестольної, а просто заїхавши в Брянську чи Білгородську області, потрапляємо в роумінг – дзвінки з мобільного вартують дорожче, та й не факт, що покриття для українських операторів там діятиме. Все те ж саме, як ніби перетинаємо інший кордон – західний. Ці дрібниці – лише початок усвідомлення нашими співвітчизниками Росії як закордону. А росіян – як іноземців. Для прикладу, якщо тринадцять років тому російських гастролерів в Україні ще за звичкою іменували "нашими", сьогодні на їхню адресу такого не почуєш.
З огляду на те, як Україну сприймає російська влада, пересічні росіяни, а на додачу – електорат комуністів, ПР та прихильники діяльності Віктора Медведчука, кордон між нашими країнами та суворий пропускний режим у обидва боки, включно навіть із запровадженням віз, вкрай необхідний для встановлення, нарешті, статус-кво: ми хоч і слов'яни, але – вже іноземці. Тож і ставитися варто, як до іноземців. Не тиснула ж Росія на Польщу, коли наш західний сусіда почав євроінтеграційні процеси...
2 
1
Комментарии
51