Новина про те, що в Україні один із найвищих індексів корупції, не здивувала нас та застала зненацька. Цей факт констатується не вперше. З року в рік відкриті джерела публікують дані, згідно яких самі українці зізнаються, – хабарі давали бодай раз у житті. А майже половина дорослого населення країни готова змиритися з цим та корумпувати чиновників регулярно.
Не менш регулярно нас закликають подолати корупцію знизу, тобто – спільно відмовитися давати хабарі. Серед авторів таких гасел з`являються навіть такі одіозні постаті, як народний депутат Володимир Ландік, тато того самого Романа, котрий прославився побиттям дівчини в луганському ресторані.
Хоча при бажанні можна легко знайти в тих самих відкритих джерелах інформацію, оприлюднену, хай і не підтверджену та не спростовану водночас, що родина Ландіків намагалася "рєшить вопрос" із слідчими органами, коли знахабнілого від безкарності мажора таки затримали. Тобто, закликаючи не давати хабарі інспекторам ДАІ, той самий Ландік-старший запросто готовий був корумпувати всіх, від кого залежить вихід сина на волю та закриття порушеної проти нього справи.
Та говорячи про тотальну корупцію, можна мати на увазі абсолютно різні її прояви.
Захід, відзначаючи індекс українського хабарництва на рівні "бананових республік", натякає на непрозорість ведення великого бізнесу та закриту інформацію про тендери. Скажімо, певний олігарх заслав певному впливовому чиновнику в певне міністерство певну суму грошей, аби той вирішив певне питання на його користь. При цьому чиновник за ці ж гроші мусить докласти максимуму зусиль, аби це питання не вирішив на свою користь конкурент олігарха – причому не у відкритій чесній прозорій боротьбі, а в той же спосіб. А якщо хочеш відкрити бізнес в Україні, мусиш постійно платити купі інстанцій та інституцій, включно з міліцією.
Але пересічні громадяни України дають зовсім інші хабарі. Так вони вирішують питання, котрі до великого бізнесу не мають жодного відношення. І ось якщо подолати цю повсякденну корупцію, незаконні фінансові стосунки олігархів із чиновниками зведуться до тих самих 5%, котрі визначають індекс корупції в цивілізованіших країнах.
Далі буде кілька прикладів, котрі підтвердять: не дати хабар в Україні означатиме не вирішити свою проблему.
Отже, не так давно мешканка нашого під`їзду, котра стоїть на обліку в психіатричному диспансері, пригодувала біля квартири двох цуценят. Разом із ними в квартирі вона не жила, тож бродячі собаки окупували під'їзд, не просто лякаючи дітей, а й порушуючи всі санітарні норми. З цього приводу представники санстанції склали відповідний акт. І пояснили: тепер для того, аби цих собак вивезти, треба звернутися в ЖЕК. Виявляється, комунальникам виділяють із бюджету міста кошти на вивезення бродячих собак до відповідних притулків. Але для виклику відповідної комунальної служби, котра теж існує за бюджетні кошти, написати заяву мусять не мешканці, а саме керівництво ЖЕКу. Не треба зайвий раз пояснювати, як освоюються "собачі" гроші.
У ЖЕКу натякнули: якщо дати певну суму певній людині, то вона державну "собачу" службу викличе. Якщо ж цього не зробити, на собак та акти санстанції просто ніхто не звертатиме уваги. Інший спосіб вирішити проблему – викликати комерційну службу. Але в такому разі я сам як мешканець мушу заплатити власні 2 тисячі гривень. При цьому не даючи хабарі чиновникам, а лише оплачуючи послугу з власної кишені.
Зіштовхнувся також із практикою прибирання під'їздів. Виявляється, двірники повинні робити вологе прибирання раз на тиждень. На це закладені кошти, котрі мусять капати до їхньої платні. Реальна практика – ми самі наймаємо людину, котра робить ту роботу, за виконання якої хтось регулярно пиляє кошти. Вони можуть бути невеличкими, але якщо додати до них "собачі" чи ще якісь, вийде копієчка до копієчки. Коли ж ми хотіли стимулювати матеріально не випадкову людину, а двірника, керівництво ЖЕКу заборонило йому брати хабарі з людей. Отже, далі прибирати лише на папері. Адже довести, що не прибирається, неможливо – для цього треба просто допустити свинюшник та продемонструвати його.
Ще один приклад "низової", найпоширенішої корупції. Мене із другом суботнього ранку на хлібному місці траси зупинив інспектор ДАІ. Поки друг пішов "вирішувати питання", я сидів та слухав радіо. В якійсь момент мені здалося – все це триває довго. Вийшовши з машини, я підійшов до даішної, з багатозначним виглядом виймаючи на ходу журналістське посвідчення та телефон. Це дивним чином збільшило суму хабаря, котрий отримав інспектор, у чотири рази: виявляється, вони вже "домовилися" за 50 гривень, та моя спроба втрутитися і запитати, в чому, власне, справа, лише розлютила даїшника.
Як у таких випадках не давати хабара, коли вся схема спілкування громадянина з держслужбовцем заточена саме на хабарницькій схемі. І як подолати знизу ту корупцію, котра реально заважає жити нам із вами, а не представникам різних видів бізнесу?
2 
1
Комментарии
12