Зухвалі вбивства у Києві – черговий спосіб посіяти хаос в Україні, посилити суспільну та соціальну напругу та поставити під сумнів професійність і компетентність української влади включно з МВС та СБУ.
На цьому сходяться професійні аналітики та експерти-аматори із соціальних мереж. Тому насправді не має значення, де сидять замовники та організатори. І хто вони: представники російської владної верхівки чи вчорашні "регіонали", котрі прагнуть реваншу чи зачищають сліди. Адже інтереси різних ворогів постмайданної України наразі збігаються.
Проте нині, коли схлинули перші емоції, вже можна робити деякі висновки, котрі дають надію на те, що ворожі зусилля з дестабілізації всередині України й тут виявляться марними. Навіть навпаки: створять у недалекій перспективі певний захисний бар'єр для українців та бодай частково прорідять інформаційний простір від одіозних персонажів та відвертих провокаторів.
Скажіть, у кого з тих, хто читає ці рядки, була та є довіра до українських силових структур? Хто покладався на нашу міліцію, вірив – вона нас береже? Хто сподівається на професійність тих, хто дбає про безпеку нашої держави? Станом на 2013 рік рівень довіри суспільства до тієї ж міліції становив, за даними соціологів, менше 1%. Тобто, міліція, по суті, довіряла сама собі. Навряд чи сьогодні відсоток суттєво збільшився. До того ж не знайдені та не покарані злочинці, причетні до вбивств та насильства під час Революції Гідності.
Тож "свіжі" зухвалі вбивства, тепер уже противників Майдану й критиків чинної влади, не кинуть тінь на правоохоронців. Бо наші силовики – хто завгодно, але точно не Воїни Світла.
Тому зухвалі вбивства, які напевне не розкриють найближчим часом, додатковою дискредитацією української міліції, а заразом – влади точно не стануть. А значить, не підірвуть довіру громадян до влади. Бо наші громадяни вже рік, як звикли довіряти лише собі й покладатися чи то на власні сили, чи то на волонтерів.
Але набагато важливішим слід вважати той факт, що самогубців та зухвало вбитих російська та проросійська пропаганда подає не інакше, як сакральними жертвами "хунти" та "бандерівців".
Михайло Чечетов наклав на себе руки – звісно, довели, зацькували, вішали всі гріхи Януковича та Партії регіонів. Застрелили Олега Калашникова і Олеся Бузину – так вони ж не боялися відкрито висловлювати свої проросійські погляди.
Ці та інші пропагандистські розгони малюють дуже цікаву картину. Відтепер всякий, хто не зрікся Партії регіонів і не почав допомагати владі викривати злочини попереднього режиму, одного разу ризикує померти за підозрілих обставин. А кожен, хто неприховано підтримує "русский мир", притримується проросійських поглядів та вважає себе другом Кремля й Путіна, може стати наступним у списку "сакральних жертв".
Перші перелякані ластівки вже з`явилися. Спершу одіозна "регіоналка" Олена Бондаренко заявляє про погрози й вимагає для себе охорону. Далі в мережі виринув не менш одіозний Микола Левченко, котрий, не назвавши місця свого перебування, по скайпу заявив: ніколи не був проросійським політиком, завжди притримувався українських поглядів і вболіває за Україну. Цілком імовірно, що незабаром "Опозиційний блок" у повному складі зробить офіційну заяву: ми, мовляв, не п'ята колона Кремля, проросійських поглядів не поділяємо, а Путін – взагалі відомо, хто.
Піком тотальної відмови від проросійської платформи може стати стрімка зміна риторики авторів і видавців газети "Вести" та власників й журналістів українських телеканалів, котрих підозрюють у маніпуляціях на користь Кремля. Бо одна справа – коли тобі платять "чорним налом" за публічну проросійську орієнтацію. І зовсім інша річ, коли стає реальним ризик отримати кулю нібито як помсту за власні погляди.
Не помилюся, якщо скажу: ніхто, навіть найлютіший ворог Революції Гідності, завзятий євроскептик та палкий прихильник інтеграції в Євразійський союз під орудою Росії, не готовий жертвувати власним життям заради таких сумнівних цінностей. Тож ймовірно українські "друзі Путіна" незабаром остаточно перейдуть в розряд мовчазних маргіналів.
2 
1
Комментарии
8