Є київська легенда – така прекрасна, що не хочеться перевіряти, як воно було насправді. В роки махрового застою партійне керівництво міста занепокоїлося, що на Лівому березі не несе культурку в маси жоден театр. І постановило заснувати такий театр, призначило керівника, набрали трупу. Але нового приміщення не дали. Вирішили зробити театр у ракоподібному клубі якогось підприємства. На ремонт грошей, правда, дали.
За них керівник театру звів усередині сталінських стін нову будову. Модернову. А потім зовнішні стіни знесли й – робіть зі мною що хочете, пізно пити боржомі. Театр уже є!
Сучасна Україна нагадує театр, який будують під захистом старих стін, як матрьошку. Мене не влаштовує швидкість, з якою це робиться, хочеться змін і якнайскоріше. Але не приєднуюсь до нетерплячих, які просто зараз хочуть зрівняти все з землею, а вже на руїнах держави… У ХХ столітті ми таке проходили. Дякую. Не треба.
Ну, не можна взяти й розігнати Укрпошту. Хоча б тому, що вона є у найвіддаленішому селі, де більше нема нічого – сільрада й пошта. Сотий раз повторюю це собі, коли годину стовбичу в черзі, щоб відправити посилку. Поштарка лається, що не так папірець заповнив. Гарно лається, професійно – радянська школа чорноротості.
Реформувати це – неможливо. І розігнати неможливо. Але можна з нуля започаткувати Нову пошту, де жодного папірця клієнту не треба заповнювати: штрихкод, адресу з голосу вбили – вільний. На контрасті з державним сервісом прозріваєш. Колись і до села без клубу доберуться. Поки що ж нехай стара пошта жере наші податки й пенсії розносить.
Щось подібне відбувається в усіх галузях, де стикаємося з пострадянською державою. Ну, не можна було на другий день після перемоги Майдану розігнати міліцію, хоч і хотілося. Треба було виплекати в надрах цього монстра патрульну поліцію і підготувати кадри в більшості великих міст. Й ось уже активісти з Автомайдану і Гостинної республіки засідають у переатестаційних комісіях і довбуть колишніх ментів:
– Хто є джерелом влади в Україні?
– Міліція? Верховна Рада? А, знаю – президент!
– Народ! Занотуй собі десь. Народ.
Нове проростає з руїн старого героїчними зусиллями небайдужих.
Торік громадські активісти псіханули й підготували український стенд на Франкфуртську книжкову ярмарку. Нічогенький вийшов. Не такий убогий, як у попередні роки, коли заправляв Мінкульт, традиційно думаючи про подію лише в сенсі закордонних відряджень і добових. Потрапив на передноворічну пиятику цих активістів. Про міністерство там не було ні слова. Усі самостійні, з досвідом вдалих і невдалих проектів різного масштабу – від "Книжкового арсеналу" до пішохідних екскурсій київськими місцями, пов'язаними з класиками Розстріляного відродження. Редактори самвидавчих театральних журналів, працівники музеїв, організатори літературних курсів і власники літературних сайтів, модератори груп ілюстраторів у соцмережах і контркультурні видавці. Усі – молоді, ненудні, бадьорі й ентузіастичні, попри всі обломи. І всіх – багато. Спіймав себе на тому, що присутній на засіданні тіньового Мінкульту. Після свят ця молодь протверезіє і зверне гори без жодної державної копійки. Як і звикла
1 
1
Комментарии