Вишиванка

– Нет такой нации – украинцы. Есть дикое племя, которое палками-копалками-стучалками-плакалками живёт. Слава Богу, во мне течёт отличная гордая кровь – русская и еврейская, – луганська комуністка Наталя Максимець розкута у своїх висловах.

Ця фраза – одна з десятка, якими ця, тепер уже активістка ЛНР, розкидається на адресу "прибічників хунти". Відомою колись на всю країну вона стала через вислів про Голодомор. "Завтра, пока некоторые больные на голову голодоморцы будут у викнах свичкы палыты, мы нашей дружной компанией устраиваем пиршество, – написала у блозі в листопаді 2010-го. – Шашлык из свинины замочен, будем вкусно есть, шутить и даже танцевать".

А між цими двома її фразами ми зустрілись. Комуністка чекала на мене у столичному привокзальному кафе. Повненька жінка, 30 з лишком років, вправлялась із запіканкою. Усе в ній видавало невпевненість у собі: і кофта-­накидка, що приховувала недоліки тіла, і різкі дрібні рухи, й тремтливе підборіддя. Говорила Наталя уривками, наче остерігаючись кожної сказаної фрази. Здавалось, якби можна було, вона ковтнула б усі свої слова назад.

– Кто-то выложил в интернете мой номер. Столько звонков и SMS я в жизни не получала! Но ведь запись в блоге была о том, что жизнь продолжается, и нечего так горевать о прошлом, – виправдовувалась комуністка.

Зустріч вийшла не надто цікава. Наталя обережно відповідала про Донбас, про Петра Симоненка. Настав час прощатись. Жаліється, що їхати до Луганська аж півдоби.

– Но у меня будет чем заняться, – усміхається, дістаючи із сумки поліетиленовий пакет від постільної білизни Укрзалізниці.

Крізь зім'ятий целофан видніються знайомі візерунки. Вишиванка.

– Я много вышиваю. Очень люблю, лежит душа. Видите, сколько голубого цвета? Это так на Луганщине делают, – нарешті говорить спокійним голосом. – У нас в роду все вышивали – и мама, и бабушка. И за меня им, надеюсь, краснеть не придется.

×