Бармен Льоша

- И вот вы меня опять удивили, а я вас за это сразу узнал.

- А я спочатку вас одразу впізнав, і саме цим ви мене здивували.

- Дайкири?

- Папа добле.

І в такий спосіб, після восьмирічної перерви, відновилося моє знайомство з барменом Льошею.

Із різних причин ні Європа, ні Туреччина, ні Крим нашій родині цього літа не світили. Залишалася Затока. І тут ми згадали, як добре нам колись відпочивалося в халупці нічим не примітної бази майже на самому вістрі Будакської коси. Халупки стояли там безпосередньо на пляжі, а це, власне, і є моя головна вимога до моря. Бо коли хоч би й не халупки стоять не на пляжі, тоді на пляж треба збиратися. А перш ніж збиратися, треба випити кави й закурити. А коли вже вип'єш кави, покуриш, збереш підстилки і всіляке таке, виявляється, що до сніданку менш як година, і ходити туди-сюди немає сенсу. А після сніданку пляж рясно заростає квітами життя – і день, вважай, пропав.

Інша справа - халупка на пляжі. О шостій ранку очі розліпиш і поплив. Або й навпаки. І до сніданку так наплаваєшся, що решту дня можеш із чистим сумлінням ховатися в тіні Льошиного бару. Ну гаразд, не цілу решту. Ще разок-другий побродиш між тілами, дискусій послухаєш:

"Синку, посидь трохи, обсохни. Он, дивись, кораблик". - "Де?" - "Тамо, глухий чи що?" - "Мамо, це не кораблик, це катамаран". - Коротше, у воду полізеш - уб'ю!"

- Синку, посидь трохи, обсохни. Он, дивися, кораблик.

- Де?

- Тамо, глухий чи що?

- Мамо, це не кораблик, це катамаран.

- Коротше, у воду полізеш - уб'ю!

Але ввечері вже точно - до Льоші, чий бар так вдало пришвартований між корпусами, що життєрадісний ідіотизм навколишніх дискотек до нього не долинає. А якби й долинав, то Льоша завжди протиставить йому якийсь "Аквариум" чи "Машину времени". Бо Льоша любить старий російський рок. Та й чого би звільнений у запас капітан російської армії і взагалі громадянин Росії мав його не любити? Зрештою, якщо попросити, то замість російського року Льоша знайде для вас американський джаз. І з поправкою на погодні умови та ваш настрій сам підшукає в бортовому журналі відповідний коктейль. Може, навіть і Молотова.

...Вісім років мов хвиля з берега злизала - і ми знову тут. Притлумивши страх розчарування, я починаю обхід території. Халупки на місці - красота. А що на пляжі? "Плачеш, плачеш! А як я казала не лізти, то ти не плакав, тільки ліз і ліз". Порядок. Туалет, умивальник, душ - також без видимих змін. Тепер обережно обійти їдаленьку з лівого боку... Є!

- Привіт, - кажу. - Давненько я у вас антиспекотних коктейлів не замовляв.

- И вот вы меня опять удивили...

Потім, після дайкірі, Льоша зізнався, що здивував його - і допомогло мене впізнати - викличний дисонанс між моєю індо-іранською зовнішністю та "чистейшей украинской речью". Потім, після суміші "імені Джеймса Івановича Бонда", я похвалив Льошу за те, як він вимовляє зовсім не прості для російського офіцера "смачного" і "ще чогось бажаєте". Потім, під просто Jim Beam, Льоша розповів про свою службу на кордоні з Китаєм. Потім, під "бетон", я погодився з усім, що Льоша сказав про Ющенка, а він - з усім, що я сказав про Януковича. Потім, під "шелковые трусики", ми трохи послухали "Аквариум" і "Машину времени" та понарікали, як іноді потрафлять скурвитися "герои вчерашних дней". Потім Льоша збігав за гітарою й далі наливав, плутаючи рецепти. Я ж йому, плутаючи акорди, грав "Плач Єремії" і "Мертвого Півня"...

А більше, наскільки пригадую, нічого доброго в історії російсько-українських стосунків і не було

×