Мій колишній однокласник Боря сьогодні слугує прикладом для решти села. Тобто якраз не слугує, бо решта села на його приклад уваги практично не звертає і лише відмахується від своїх недоемігрованих жінок, коли ті знову заводять похвали на Борину адресу.
А треба знати, що таким роботящим і непитущим Боря був не завжди. Бо ще не так давно він тільки те й робив, що пив і похмелявся. Але прокинувшись якось під вечір у рідних бур'янах, раптом не без подиву зауважив, що має вдома доведену до межі самогубства дружину і двох голодних діточок. Кілька днів Боря пролежав у важкій задумі, нарешті підвівся, поголився, як зміг, одягнув великодню сорочку й поїхав до міста "кодуватися".
І відтоді – як відрубало. День за днем почав чоловік приходити до тями: то покосить під плотом, то сам пліт направить, то хлів підлатає. Одне слово, тепер у Борі господарство – куди там Безрадичам: і сад, і город, і свині, й корови, і свій тракторець, не кажучи вже про рум'яних діточок і щасливу дружину.
А ще раз треба знати, що у школі Боря не дуже вчився. Настільки не дуже, що класі в четвертому педколектив одноголосно не витримав і вирішив здати його в спецінтернат. Не знаю точно, як це робиться, але пам'ятаю, що класна керівничка взяла на підмогу вчителя фізкультури – і вони удвох повезли Борю в райцентр на комісію. Удвох і привезли назад. Як бачу: граємо ми біля школи у футбол, а вони разом ідуть від зупинки. Учителі по боках такі засмучені-засмучені, а Боря між ними – такий веселий-веселий. "Не взяли!" – кричить.
Ми, звичайно, про м'яч одразу забули, оточили товариша, мовляв, давай розказуй, що там було, як ти спасся? "Що-що, – відповідає Боря. – Прибацані якісь. Про ворону розпитували".
— Про яку ворону?
— Ну, ніби коло купи гравію стоїть банка, а в ній – трохи води. І тут прилітає ворона, і починає дзьобом вибирати з тої купи камінці й кидати в банку. Ну і, тіпа, нащо вона це робить.
— А ти їм що?
— Таж пити хоче! Кидає, щоб вода піднялася.
І власне після цих слів мій майбутній кум Василь – той, що ми з ним потім на "Явах" парубкували – сказав епохальну фразу: "Бляха, Борька, то ти, виходить, не дурніший за ту ворону?"
А оце днями Віктор Андрійович Ющенко прес-конференцію дав. На вибори йде. Не заради себе, а заради перемоги проекту. Тому скромно погоджується на 88-ме місце в списку. Але не боїться, бо, об'єднавшись із такими політичними гігантами, як, наприклад, "Просвіта" чи Спілка майстрів народного мистецтва України, переконаний, що набере набагато більше, ніж 5 відсотків. Крім того, Віктор Андрійович відзначив наступ дискомфорту, попросив не плутати валянки з біполярністю і категорично відмовився – цитую – "від того, щоб здача крові відбувалася односторонньо". Щодо інших нагальних проблем сьогодення, то найбільше занепокоєння у Ющенка викликають "синдром кочубеївщини" та "сюрреалізм". Останній, якби хтось не знав, це коли "вмикаєш телевізор, вмикаєш газети – зранку до вечора розповідається, як успішно реалізуються соціальні програми"…
Сиджу тепер і думаю: господарство господарством, але з біполярністю, синдромом і сюрреалізмом мій колишній однокласник радше так хвацько б не впорався. Щоправда, воно йому й не треба. Інша річ – ворона, банка і купа гравію. Цікаво було би послухати, як дає собі з ними раду мій колишній президент
1 
1
Комментарии
3