Кілька тижнів тому Росія з Україною вкотре хрестили Русь. Іноді я думаю, що дарма Росія так міцно тримається за київську спадщину. Це їй, якщо добре подумати, просто невигідно. Насамперед — абсурдно і неправильно.
Тризуб — це графічна модифікація "дулі в кишені"
Київська спадщина — це якась сотня років розквіту під наглядом "смотрящих" варягів, а потім — суцільний морок братовбивчих міжусобиць, конфліктів, розборок і, як результат, падіння від монголо-татарської навали. Київськоруська фатальна нездатність об'єднатися заради спільної мети, запхати подалі свої амбіції в жорстокому світі середньовіччя і перемогти разом — занадто українське. Це Мазепа і Кочубей, Петлюра і Махно зі Скоропадським, Бандера з Мельником, Щербицький із Шелестом, Ющенко з Тимошенко... Це Моцарт із Сальєрі, врешті-решт.Так багато прикладів!.. І все — суцільна поразка, зрада, "подляна", підступність, хитрість... Навіть продавшись, як остання наволоч, вони примудряються напудити на голову новим хазяям! Тризуб — це насправді графічна модифікація "дулі в кишені". Царство посередності і сірості, перемога негативного людського відбору. Перемагає той, хто приведе на стрілку з рідним братом побільше татар чи половців. Росія ж, навпаки — приклад іноді безглуздої і смертоносної, але єдності. Вона — плоть від плоті дивний виплід візантійської спадщини, замішаної на татарському деспотизмі. І невідомо, чого в ній більше — татарського чи візантійського. В її природі насправді нема головної руської риси — її глибокого українства... Тобто, київська спадщина — не їхня передусім тому, що вони інакші. Вони — не ми. Ця спадщина міфологізована в Москві. Вона насправді — наша гірка доля і наша планида. Це довела історія. І доводить кожен день, прожитий цією країною, як останній, як диво, як випадковість.Тому коли вони кажуть "русский мир", то вводять в оману абсолютно всіх навколо. Руський світ, хоч як трагічно це звучить, на жаль, саме тут. І він — український.
2 
1
Комментарии
20