- Культура при всіх владах фінансувалася за остаточним принципом, - каже художній керівник Київського Національного академічного театру оперети, заслужений діяч мистецтв України, 39-річний Богдан Струтинський.
Державних грошей вистачає лише на зарплати працівників. Кошти на утримання будівлі театру, постановки нових вистав, ремонт приміщень, декорацій, костюмів театр шукає самостійно. На жаль, наше культурне законодавство недосконале і останніми роками не зазнало кардинальних змін. Україні необхідно негайно визначитися з преференціями у цій галузі. Світ вже визнав, що бездуховність ліквідується розумом та мистецтвогм, для захисту якого необхідний Закон про меценатство. У Москві кожен театр отримує преференції на суму сплаченого ПДВ. Тобто , якщо театр сплачує мільйон гривень податку на додану вартість цього року, то наступного інситтуція вільна витрачати основні фонди - придбати декорації , музичні інструменти або техніку для театру. Є корисні ідеї, які треба впроваджувати у закони і в життя.
Богдан Струтинський сідає за стіл у своєму кабінеті. Бере в руки олівець. Мобільний телефон виносить секретарці, просить її відповідати на дзвінки.
- Зараз займаюся постановкою мюзиклу П ау ля Абрахама "Бал у Савойї", - розповідає.
- Це буде вистава у стилі степ-дансу. Для неї будуємо спеціальну підлогу з органічного скла. Різали його на військовому заводі у Харкові, бо в Києві цього не роблять. Такої вистави у столиці ще не ставили . Буде чудова музика і неочікуваний для оперети танець - степ . Цього року хочемо поставити ще й "Циганського барона" Й.Штрауса. Ця улюблена багатьма глядачами класична оперета колись йшла на сцені нашого театру. Сьогодні ми хочемо не тільки представити її на сучасний лад, а й зробити по-новому яскравою, видовищною. Адже для мене наш театр - планета музики, на якій можливі різні сторінки, різні формати, різні жанри. Це має бути європейський музичний театр, в якому головне місце займає, звичайно, оперета, але обов`язково є ще місце і модерн-балету, і опері-буфф, і комічній опері, і кантаті! Але все на рівні високої музичної культури. Бо статус національного, який ми отримали в 2009 році, треба підтверджувати щоденно - наша художня планка не повинна опускатись нижче 999 проби. Для цього ми збільшили і практично на 80% оновили хоровий склад, у нас модернізується балет. Сьогодні атмосфера в театрі сприяє самореалізації всіх наших творчих особистостей - і балету, і хору, і оркестру, і солісти . Ми готуємо нову виставу - вокально-пластичне шоу з життя світу моди, - яка теж з"явиться в новому 76-му театральному сезоні. Глядач побачить історію художника-кутюр'є. В ній – і кохання, і творчість, і страждання, і творчі пошуки. Одним словом – мистецьке життя.
Крім того, вже чотири роки ми співпрацюємо з німецьким режисером Лео Деккером. І сьогодні пан Деккер разом з головним диригентом нашого театру, заслуженим діячем мистецтв України Вадимом Перевозніковим та групою наших виконавців готують антрепризний варіант оперети Карла Целлера "Продавець птахів" .
"Великі і яскраві вистави потребують великих грошей і сучасного технічного оснащення"
- У класичній великій опереті грають 100 виконавців. І всім їм потрібно пошити не по одному костюму - різні сцени у п`єсі ж бо вимагають кількох перевдягнень. Відповідно костюми шиємо всім: відбуваються заміни солістів, артистів балету, хористів, розміри акторів відрізняються. Отже для кожної вистави шиємо 200-300 костюмів. У залі глядачі бачать лише кінцевий результат, за яким стоїть величезний об'єм роботи . В театрі працюють художник-декоратор, художник з костюмів, дизайнер. Наші працівники самі роблять капелюхи, розшивають сукні бісером. Буває, що на одну сукню йде до 12 метрів тканини !
Костюми шиють у театральному пошивному цеху.
- Я прийшов до театру 2004 -го. Тоді всі матеріально-технічні цехи були розвалені- декораційний, цех пошиву одягу. У нас в театрі було лише три монтувальника. Розумієте? Три монтувальника на весь театр! Це жах був! 4 освітлювача! Про яке якісне освітлювання та звук можна говорити? Ми запрошували кращих спеціалістів з інших установ, купували сучасне обладнання. Одного разу завітав начальник освітлювального цеху одного зі столичних театрів. Сказав: "Хочу працювати за тим пультом, який ви купили". У мене вже тоді був найкращий освітлювальний пульт в Україні! Він хотів працювати в нашому театрі через те, що прагнув професійного і технічного росту.
Минулого року театр їздив на гастролі до Чернігова.
- І це було не вперше. З 2005 року один -два рази на рік ми їдемо на гастролі. Ми були у Львові, Івано-Франківську, Донецьку, Чернігові, Житомирі, Ужгороді, Хмельницькому, Рівному. Охоче б їздили частіше, однак гастролі складно організувати. На це витрачають мінімум 250 тисяч гривень. Треба оплатити дорогу і житло. Адже в одну поїздку їде не менше 140 працівників - вокалісти, балет, оркестр, хор, технічний склад. Ми ставимося до цього серйозно і на гастролі беремо найкращий склад. Глядачі скрізь гарно сприймають наші вистави, бо люди тягнуться до якісного мистецтва . От тільки ще там, де нас не знають, інколи зустрічають з пересторогою - халтури навкруги зараз дуже багато. Але вже після першого знайомства крига тане на очах. Приміром, восени минулого року повезли ми до Чернігова разом з іншими виставами нашу прем`єру - "Сорочинський ярмарок" , думали, що на неї найкраще купуватимуть квитки. Аж ні! За тиждень до гастролей продали лише 20 відсотків квитків. Вирішили грати її в останній день гастролей. Втім, одразу після першого виступу театру квитків у касі на "Сорочинський ярмарок" вже не було. Люди обурено запитували: "А чого ви тільки на тиждень приїхали?" І для акторів таке ставлення до театру – доказ того, що театр оперети дійсно є найкращим. І коли ми їдемо з міста, то нас питають: "А коли ви приїдете знову?".
Струтинський пропонує подивитися гримерки. Спускаємося сходами вниз, черговий-охоронець від чиняє двері.
У кутку біля вікна стоїть шкіряний диван. Над гримувальними столиками - фотографії артистів та фрагментів з вистав. На полиці стоїть телевізор. Щодня транслюють виставу, що йде на сцені, як то кажуть, "в прямому ефірі".
- Краса породжує етику ! Коли артисти гримуються , вони не знають, в який момент виходити на сцену. Тепер їм легше – подивився на екран і знаєш, що відбувається на сцені. До того ж ми записуємо кожну репетицію. Кожен актор може взяти запис і подивитись на свої помилки. Вистави переглядаю з різних місць, щоб актори не знали про мою дислокацію. Раніше дивився з бокової ложі. Але я дуже бурхливо реагую – можу вистукувати ритм або щось голосно сказати. Глядачі не робили мені зауважень, але явирішив їх не провокувати. Тепер спостерігаю за акторами зі звуко- режисерської чи освітлювальної ложі, з кінця оглядної зали чи з балкону…
Художній керівник дістає з шафи ручки з символікою театру та срібну монету з написом "Київський театр оперети – 75 років". Популяризувати театр оперети, як з`ясувалось, можна і через театральні сувенірні дрібнички…
- У нас є блокноти, ручки, цукор та бокали з символікою театру. Найяскравіші сцени з наших оперет прикрашають циферблати годинників, сторінки календарів та вітальні листівки, які виходять у продаж завдяки співпраці з "Укрпоштою". На черзі - нові буклети про оперету, розписні тарілки, елегантні віяла з символікою театру. Коли любиш свій театр - фантазія сама підказує, як його презентувати краще й яскравіше.
Струтинський купив для театру 7 машин та автобус.
- У театрі все має працювати як налагоджений механізм, аби не бути збитковим. Аби наші автотранспортні засоби не простоювали, ми отримали ліцензію на надання відповідних послуг.
Дістає зі свого портфеля план театру. Дуже сподівається , що до Євро-2012 театр відреставрують і прибудують нові приміщення.
- Раніше театр мав прибудову, де зберігали декорації. 2003-го заради майбутнього Троїцького торгівельного центру її знесли. Тепер наш столярний цех знаходиться на вулиці Урицького, бутафорний – на Луначарського. Дошки, з яких треба робити декорації, веземо з одного пункту призначення до іншого. Розмальовують їх у театрі. На задньому дворі плануємо прибудову для виробничих цехів та зберігання декорацій, а також розширити театр на один поверх - зробити більш комфортними і затишними фойє, переобладнати і технічно вдосконалити малу сцену. Основна будівля з часів засновника першого стаціонарного українського театру Миколи Садовського дуже змінилася. Плануємо виправити багатолітнє упущення і реконструювати приміщення театру, який стане візитівкою Києва і матиме відповідний європейський рівень.
2 
1
Комментарии