Кіноосвіта в Україні - річ умовна. Кінофакультет щороку випускає десятки режисерів, в Європі ще більше, а в професії залишаються одиниці. Має відбутися збіг дуже багатьох чинників, мінімум наполегливості, таланту і везіння.
Наприкінці 1990-х моє покоління було справді прогресивним. Люди мого віку створили румунську нову хвилю. Нас стопорнули на злеті привиди з минулого. Керівництво Держкіно мало уявлення про кінематограф, сформоване в нетрях компартійної номенклатури. Вони мали абсолютно протилежне з нами, митцями, уявлення про те, яким має бути кіно і мистецтво. На рівні пізнього застою Україна перебувала до 2010-го року, напевно найдовше з пострадянських республік.
Коли ти навчаєшся у ВНЗ, у тебе з'являються зв'язки в індустрії. ВДІКівців в Росії взагалі називають "масонською ложею" через кругову самовиручку. Є така американська приказка: "Досягни, або помри намагаючись". Щоб знімати в Україні кіно треба мати таку внутрішню готовність. Я мав близько 10 років заборони на зйомки завдяки керівнику Держкіно Ганні Чміль. Конфлікт відбувся після того, як чиновники відмовили мені в допомозі зі сценарієм "Чорнобильський Робінзон", який їм не сподобався. Лише виїхавши до Санкт-Петербурга, я працював за професією. Зараз Ганна Чміль на пенсії, а моя картина "Ядерні відходи" перемагає на фестивалі в Локарно.
Навчитися технічно, як робиться кіно. В принципі сьогодні цими знаннями можна оволодіти за 2 години. Головне, що у тебе всередині.
В кіно не пробитися без таланту. Хоча це категорія умовна. Це фізіологічна потреба творити кіно, коли ти знімаєш, почуваєшся зле, ця потреба вроджена, на рівні обміну речовин.
Без везіння теж не обійтися. Кожен час відбувається лотерея. Як сказав президент США Барак Обама в своїй передвиборній промові: "Ви думаєте, що ви такі діяльні, розумні, багаті і тому на вершині, але на узбіччі повно таких самих діяльних і розумних". Вся справа у щасливому випадку, різниця лише у тому, коли і кому він випаде.
Кіно відрізняється від інших видів діяльності - тут найбільше цінується репутація, ім'я. Багато угод укладається просто завдяки симпатіям. Режисер - це штучний, одиничний талант, їх в будь-якій країні три-чотири максимум. І в кожного з них унікальна історія, хтось починав з кінокритики, хтось з порно.
Треба вчитися цьому фахові, щоб розібратися в індустрії кіно, притертися там. Я переконаний, що диплом треба мати, бо історія про Квентіна Тарантіно, який не мав кінематографічної освіти, це вже апокриф. Все ж таки він працював в цій індустрії, писав сценарії, знімався в епізодах, займався кіноосвітою, знімав любительські фільми.
Мирослав СЛАБОШПИЦЬКИЙ, 37 років, режисер. Закінчив Київський національний університет ім. Карпенка-Карого за фахом "режисер кіно і телебачення"
1 
4880
Комментарии
1