Розмови не буде

– Не знаю, що там із реформою. Але лікарні не змінюються. Кругом побори. Два тижні пролежали – і майже 15 тисяч немає, – говорить Вікторія Іванівна.

На початку червня в її чоловіка Григорія стався інсульт. Паралізувало праву частину тіла. Чоловіка відвезли у неврологічне відділення однієї з харківських лікарень. Зробили томографію голови. У мозку виявили гематому.

– Перше питання від лікаря: "А гроші маєте?" Мовляв, крапатися дорого буде. Як ні – то кредит беріть. Або зразу додому. Я стала як укопана. Наче холодним душем облили, – розповідає Вікторія Іванівна. – І почалося: гроші за уколи, крапельниці. Санітаркам по 200 гривень пороздавала, аби чоловіка помагали перевертати й памперс міняли. Бо, якщо не платити, вони і пальцем не ведуть. Он навпроти дід лежить. До нього рідко хто приїжджає. Буває кричить, щоб помогли в туалет сходити, а їм все рівно. По два дні може обкаканий лежати. Але найбільше замучили непотрібні аналізи. Чотири рази вже томографію одну й ту ж робили. Процедура – 2 тисячі гривень коштує. Питаю у лікаря: навіщо? Каже: динаміку дивимося. Я не проти, але ж не кожні три дні. Йтиму до завідуючої. Проситиму, аби вона Григорія вела. Кажуть, один із кращих неврологів країни.

За пару днів зустрічаємося з Вікто­рією Іванівною у холі лікарні. Запитую, чи ходила домовлятися.

– Так. Купила доброї ковбаси, сиру, пляшку дорогого вина і цукерки. Поставила сумку на стіл. Прошу: "Поможіть".

– А лікарка що?

– Сумку відштовхнула. Прямим текстом каже: без мінімум двох тисяч не приходьте. Розмови не буде

×