Старі відчуття

– Раніше ненавиділа суддів, а зараз шкода. Нещасні вони, – каже Людмила.

Вона – медсестра у психіатричній лікарні. Працює у відділенні, куди потрапляють переважно після нервового зриву. Півроку тому розповідала, як до них за гроші лягають судді, прокурори й поліцейські. Так уникають переатестації чи перевірок на роботі. Але за останній місяць потрапили кілька справді хворих прокурорів і суддів.

– З виду нормальні люди. Перші пару днів думала, що теж за гроші вклалися. Потім почали чудити, – розповідає Людмила. – Один прокурор, здоровий дядько, а плаче ночами, як немовля. Вколюємо заспокійливі й крапельниці ставимо. Ще є колишній працівник Служби безпеки. Йому постійно здається, наче на хабарі ловлять. Заходжу в палату, а він їсть папір. Думає, то мічені гроші. Найбільша ж біда з районним суддею. Три тижні у нас. Ночами встає і кудись іде. Треба перехоплювати. Кілька днів тому втік за 4 кілометри від лікарні. Сидів на землі і бурмотів якийсь вирок. Дивлюся на нього, і сльози навертаються. Ще ж не старий, а біда.

– Дай телефон цієї Людмили, – каже наступного дня знайомий, якому переповідаю історію. – У мене в двоюрідної сестри свекор суддею вже 17 років. Зараз тиснуть з усіх боків. Перевірки призначають. Треба йому десь відлежатися, наче з нер­вовим зривом. Гроші гарні заплатить. І знайомій твоїй повернемо старі відчуття.

×