Мова зникає тому, що нею не говорять ті, хто її знають

 

Костянтин ТИЩЕНКО, 71 рік, ­доктор філологічних наук, автор понад 180 праць із метатеорії мовознавства, знакової теорії мови, лінгвіс­тичних закономірностей, ­лінгво­педагогіки, проблем розвитку мови. 1992 року заснував єдиний у світі Лінгвістичний навчальний музей при Київському національному ­університеті імені Шевченка, професор кафедри Близького ­Сходу. Знає 50 мов:

– Ситуація з українською не гірша, ніж із будь-якою іншою мовою в світі. Як розвиватиметься? Так це, як із коровою в кориді, – ніколи не знатимеш звідки вона колоти буде, на відміну від бугая. Той завжди прямолінійно коле звідти, звідки й передбачають.

Один відсоток питомих українських слів є в українській мові. Решта – запозичення. За лексичним складом українська мова не близька до російської. 38 відсотків – дистанція між словниками. Дистанція між голландською і англійською мовами – 37 відсотків. ­Французька й італійська – 30 від­сот­ків ­відмінності.

Тримається народ, доки говорить однією мовою. Перейдете на російську – і станете росіянами, захочете перейти на ­малайську – і станете малайцями. Ось поїхали діти наших депутатів за кордон – вони щось із тієї української чи, може, російської через одне покоління знатимуть? Вони стануть добропорядними канадійцями або американцями.

Мова зникає тому, що нею не говорять ті, хто її знають. А не тому, що не вчать інші.

У часи Польщі багато українців попольщилися. Сьогодні спостерігаємо подібний процес до російської. А мова – сама по собі. Вона будується насамперед на малоосвічених сільських людях, які плекають свої говірки, діалекти з діда-прадіда. І тому абсолютно науково-коректним є формулювання: доки житимуть українські діалекти, доти живе українська мова.

×