Український гурт "ДахаБраха" записав альбом Light. 8 грудня презентуватимуть нові пісні в київському клубі Crystal Hall, 11-го - у дніпропетровському клубі "ДК", 12-го - у харківському Jazzter. 19-го та 25 грудня виступатимуть в Ужгороді та Львові
"ДахаБраха" виник на початку 2000-х в осередку театру "Дах". До складу гурту входять Ніна Гаренецька, Олена Цибульська, Ірина Коваленко та Марко Галаневич.
Перший альбом "На добраніч" випустили 2006-го, за рік вийшов "Ягудки", торік - "На межі". Новий Light записували разом із Юрієм Хусточкою - бас-гітаристом гурту Esthetic Education, колишнім учасником "Океану Ельзи".
Марко: "ДахаБраха" - староукраїнська назва, означає "давати-брати". Це кругообіг енергії. Тексти пісень, які ми співаємо, - дохристиянські.
Кажуть, під час наших концертів люди впадають у транс, плачуть. Ми теж переживаємо, але без сліз. Це як на сцені: головне, щоб не ти плакав, а слухав. Якщо актор поганий, він грає без емоцій. А людина талановита щоразу переживатиме. Тому кіно ніколи не переможе театр. Фільм яким зняли, таким він і є, а театральна вистава щоразу неповторна.
Ніна: Отримали лист-подяку від одного хлопця. Після аварії потрапив до лікарні в критичному стані. До нього прийшов друг і поставив на мобільний нашу пісню "Ягудки". До того нас не чув, почав її слухати нон-стопом. Каже, дала йому поштовх жити далі й піднятися з ліжка. Чули, що якийсь боксер виходив на ринг під пісню "Русалочки".
Марко: Знайома режисерка під час пологів одягла навушники й слухала наш диск. Народила хорошого хлопчика.
На словах "ой горенько ж мені, горе" різко смикнула бугая за хвіст і відірвала. Зала розреготалася
Граємо на етнічних інструментах зі всього світу. Багато попривозили друзі. Ціни різні. Барабани можуть коштувати 50 доларів, а можуть - 200. Глиняну дарбуку з Тунісу купували за 30 доларів. Іншу виготовили на замовлення в Запоріжжі. Але всі глиняні інструменти в нас розбиваються в дорозі.
Ніна: Віолончель, на якій граю, - це дрова з московської меблевої фабрики, але нас влаштовує її звучання. Розмальовувала її сама автомобільними фарбами. Червоний, чорний і жовтий символізують любов, журбу та сонце. Дорогою до Фінляндії від інструмента відвалився гриф. Сказали про це місцевим хлопцям. Ті позичили віолончель у фінського гурту Apocalyptica.
Марко: У композиції "Колискова" чути, як плаче дитина. Питають, як домоглися такого ефекту. А це Лєнка Цибульська із закритим ротом горлом імітувала плач немовляти.
Ірина: Деякі професійні музиканти насміхаються з нас. Дітям дитячі гармошки купують, аби вони їх ламали, а ми на таких граємо.
Використовуємо український етнічний інструмент бугай. Він має форму барабана, до мембрани якого прикріплений пучок кінського хвоста. Видає звуки "бу" та "га". Для цього треба тягти за кінський хвіст. На сольному концерті грали драматичну пісню. На словах "ой горенько ж мені, горе" різко смикнула за хвіст і відірвала. Зала розреготалася.
Ніна: Наші костюми придумав режисер Влад Троїцький. Один із варіантів - етнічний. Це натуральні сорочки з бабусиних скриньок, спідниці. Другий варіант - білі весільні сукні. Але вони не схожі на сучасні, а більш театральні. Взяли їх з костюмерної театру "Дах".
Ідею виступати в довгих шапках запропонувала акторка театру Тетяна Василенко. Шили їх самі. Одягаємо вже шостий рік. Це нетрадиційний елемент жіночого одягу. В жодній зі світових культур не знайшли аналогів. Якби виступали тільки в етнічних костюмах, скидалися б на звичайний фольклорний ансамбль.
Ніна: Минулого тижня повернулися з Канади. Були в Монреалі на фестивалі "Сін Арс". Уперше взяли в дорогу сало. Мені мама кинула: "Доця, ти ж далеко їдеш, нєізвєсно, що там буде". В аеропорту сказали, що м'ясо-молочні продукти через канадський кордон перевозити не можна. Спитали, що веземо, відповіли: "Бутерброди".
Марко: В Лондоні варили український борщ. Для нього обов'язково необхідне сало. Не змогли знайти. Довелося робити шкварки з бекону. Пригостили британців. Ті кажуть: "Це рідкий гарячий салат?"
Ніна: Іще варили борщ для знайомого австрійського фотографа Карла. Він запросив нас до себе в Альпи. Коли були в посольстві, австріяки запитали: "Ви хоч знаєте, до кого їдете?" Карл дивний і загадковий. Мешкає в прадідівському будинку, якому понад 200 років. Веде майже аскетичний спосіб життя. Він - противник механізмів і хай-тека. Сам робить коси й влаштовує майстер-класи з покосу трави. Зі старої стайні зробив клуб-кафе, яке назвав "Дружба". Поставив там рояль, на бочках установив барну стійку. Запросив нас зіграти, а ми забули акордеон. Побачили антикварний акордеон у "Дружбі", попросили пограти. Карл здивувався, мовляв, він же старий, не грає. Ми довели, що грає.
Марко: Європейців дивує зовнішність "ДахаБраха" та сильні дівочі голоси. Грали під Дрезденом на фестивалі вина. На сцену вийшли вже вночі. Коли нас представили гуртом з України, слухачі почали вигукувати: "Піражкі, піражкі, водка!" Щойно заграли, ставлення змінилося.
Улітку були на фестивалі в Чехії. Серед публіки переважали вже немолоді люди. Вийшли на сцену, почали грати, а вони сидять мовчки. Не могли второпати, чому ніяк на нас не реагують. Чи їм не цікаво, чи не розуміють. Після концерту всі ті люди вишикувалися з дисками в руках у чергу за автографами. Кажуть: "Був ужасний концерт". Виявилося, що "ужасно" по-чеськи означає "дивовижно".
Ірина: На російському фестивалі "Саянське кільце" публіка була непоганою, але під час виступу якась свинота кинула на сцену скляну пляшку. Вона розбилася.
Найгірше - це коли ти співаєш, а люди просто сидять і їдять.
Тексти пісень збирали по селах, доки навчалися в Київському університеті культури. На третьому курсі були в селі Збраньки Житомирської області. Записали, склали іспит, згодом почали співати їх у гурті. Приїхали на фестиваль "Шешори". Чуємо, а наші пісні хтось виконує. Підійшли подивитися, а то - бабки зі Збраньок. Після них заспівали ми. Бабці послухали, але нічого не сказали.
Ніна: У селах часто бачили, як етнічними сорочками підлогу витирають. Намагалися їх купити, або просили подарувати.
Ірина: Щоб бути у формі, співаємо щодня. Голос - це м'яз, який треба тренувати співом. Якщо першить горло, лікуємося анісовою олією, теплим чаєм.
Марко: У середовищі інших музикантів почуваємося занудами - не куримо, не п'ємо.
Ніна: Light - "легший" за попередні альбоми, його можна слухати, як тло. Тут, наприклад, ми читаємо реп, співаємо пісню "Тьолки" - має бути зрозуміло, що це жарт. Між собою називаємо його "попсою".
2 
1
Комментарии