24-річний Томас Креппер, родом із села на півночі Англії, 17 січня 1861-го запатентував унітаз зі змивним бачком. Перед тим він п'ять років навчався ремесла сантехніка в Челсі - тодішньому передмісті Лондона, три роки працював там підмайстром-водопровідником і нарешті здобув фах санітарного інженера.
Доти екскременти в міських вбиральнях змивали безперервним потоком води, що під слабким тиском подавалася з водогону. Креппер запропонував цілком новий механізм. Вода для змивання нечистот надходила до туалетної кімнати в невелику цистерну із клапаном-поплавком. За допомогою приєднаного до нього важеля регулювалися і постачання води в цистерну-бачок, і водостік із неї до унітазу. Бачок для сильнішого напору подачі води Креппер встановив під стелею, а до важеля приладнав ланцюжок із рукояткою. Окрім того, передбачив також U-подібний вигин труби між унітазом і каналізацією. Таке коліно - "водяна пастка" - мало загороджувати шлях смороду зі стічної системи до туалету.
Винахідник заснував у Челсі фірму Thomas Crapper&Co. й почав випускати унітази зі "змивним бачком Креппера" - такою була фірмова назва нового туалетного пристрою. Він швидко здобув популярність. Таку, що англійці й досі унітаз називають "креппер". Коли ж фірма почала експортувати туалетні системи до США, там з'явилося сленгове слово crap - "лайно".
Томас Креппер став отримувати замовлення на ексклюзивні унітази від аристократів і членів британської монаршої родини. Приміром, у 1880-х, коли син королеви Вікторії принц Едуард - майбутній король Едуард VII - придбав заміську резиденцію Сандринґемський палац у Норфолку, то замовив компанії Креппера прокласти там водогін і облаштування 30 туалетів. Сидіння розкішних унітазів виготовили з кедра.
Земляки Томаса Креппера, щоб ушанувати його, 2000 року встановили в церкві села Гетфілд, графство Йоркшир, вітраж із зображенням унітаза.
Однострій швейцарського гвардійця шиють зі 154 шматків сукна
22 січня 1506 року Папа Римський Юлій II влаштував бенкет на честь запрошених ним для власної охорони 150 швейцарських гвардійців. Їх загін на чолі з гауптманом Каспаром фон Зілененом того дня прибув до Рима. Відтоді швейцарська гвардія є особистою охороною понтифіків.
У ті часи тримати військових найманців зі Швейцарії для особистої охорони монарха було в моді при багатьох дворах Європи. Швейцарські гвардійці мали славу добрих вояків - дисциплінованих, відважних і вірних - і не раз брали участь у війнах на боці Папського престолу. Саме тому Юлій ІІ і звернувся до засідання швейцарських кантонів, де були представники всіх земель країни, із проханням забезпечити його постійною армією. На її прибуття чекав два роки.
Швейцарські гвардійці досі служать у Ватикані "із забезпечення безпеки священної персони Папи та його резиденції", як записано в їхньому статуті. Фактично сучасний корпус гвардійців, що походять переважно з двох католицьких кантонів Швейцарії - Люцерн і Вале, виконує поліцейські та презентаційні функції. Давніше ж справді боронили пап. 6 травня 1527 року 147 із 189 гвардійців загинули в битві з військами імператора Священної Римської імперії Карла V, який захопив і розграбував Рим. Доки гвардійці чинили опір, Папа Климент VII утік з оточеного міста в супроводі ще 40 швейцарців.
Про уніформу швейцарських гвардійців часто пишуть, що її фасон створили то Рафаель, то Мікеланджело. Насправді ж він мало відрізняється від типового мундиру епохи Відродження. А три кольори однострою - блакитний, помаранчевий і червоний - узято з барв знатних італійських родів делла Ровере та Медичі. Із першого походив Папа Юлій ІІ, із другого - Климент VII. Мундир довершують білі рукавички, високий комір, чорний берет зі страусячими перами або шолом, бахіли. Повсякденна уніформа простіша: синій мундир із низьким коміром підперізують коричневим поясом із недорогого сукна.
Теперішній варіант уніформи створив 1914-го тодішній командир гвардійців Жуль Репон. Він намагався максимально її наблизити до первісного зразка XVI ст. Однострій сучасного папського гвардійця важить 3,6 кг. Його шиють 32 год. зі 154 шматків сукна. За цей час гвардієць має прийти на три примірки.
219 г марихуани
виявили в колишнього "бітла" Пола МакКартні 16 січня 1980-го в аеропорту японської столиці Токіо. 37-річного тоді музиканта заарештували й відправили до в'язниці. Японський міністр юстиції заявив, що МакКартні загрожує сім років позбавлення волі. У тюремній камері Пол спав на підлозі на матраці. Будили арештанта о шостій ранку. Спочатку були фізичні вправи, далі сніданок: тост, соєвий суп-пюре та сир. Приносили книжки, але на гітарі грати не дозволяли. Щодня під судом збиралися фанати з транспарантами "Звільніть Пола". Слава таки врятувала музиканта з-за ґратів. Однак 11 запланованих концертів його тодішньої групи Wings довелося скасувати.
- Це була серйозна помилка, - сказав МакКартні, коли через 10 днів після арешту його випустили з ув'язнення.
Передовицю "Підняти пропаганду войовничого атеїзму" надрукувала київська газета "Комуніст" 19 січня 1940 року - напередодні відкриття з'їзду войовничих безбожників. "Працівники антирелігійного фронту, - йшлося в ній - повинні пам'ятати, що комуністичне виховання і подолання пережитків капіталізму в свідомості людини є почесне завдання і що здійснення його прискорить завершення побудування соціалістичного суспільства в нашій країні і поступовий перехід від соціалізму до комунізму".
19 січня 1962-го на 98 році життя помер Іван Їжакевич - український живописець, графік, народний художник УРСР. Найбільше прославився розписами церков, зокрема на меморіалі "Козацькі могили" під Берестечком, а також ілюстраціями до творів українських класиків, передусім Тараса Шевченка. За сім днів до смерті Їжакевич розпочав нову картину. "Автопортрет у польському костюмі" створив за рік до смерті - 1961-го
Російська імператриця Катерина II 22 січня 1786 року підписала указ, у якому веліла прохачам у поданнях на її ім'я надалі іменувати себе "верноподданный" замість "раб", як було доти. Предводитель дворянства Миргородського повіту на Полтавщині поет і драматург Василь Капніст із цієї нагоди написав "Оду на истребление в России звания раба".
3 
1
Комментарии