Уранці 14 вересня 1224 року, на яке в Католицькій церкві припадає свято Воздвиження Чесного Хреста, чернець-аскет Франциск Ассизький, згодом проголошений святим, молився на горі Алверно в центрі Італії. Жив там із братами заснованого ним ордену монахів-жебраків. У молитві, ідеться в його житії, просив "відчути душею та тілом те горе, якого Ісус зазнав під час його лютих мук". І мав видіння: "Спустився серафим із шістьма вогненними крилами. Два крила з'єднувалися на голові й тягнулися вниз, два інших покривали все тіло, і ще два були розкриті в польоті. І посеред божественної птиці блискавкою блищав Ісус. Голос говорив йому: "Чи знаєш ти, що Я з тобою зробив? Я дарував тобі стигмати - зримі знаки Моїх мук".
Серафим зник. А Франциск, прийшовши до тями, побачив, що його тіло мокре, а з-під ребра з лівого боку стікає цівка крові. Рана була подібна до удару списом, яку Ісусові на хресті завдав римський воїн. Чернець спробував устати, але не зміг: долоні та ступні були пробиті й теж кровоточили. Стигмати - від грецького "знак, клеймо, виразка" - на його тілі були схожі на п'ять ран Ісуса Христа.
До Франциска Ассизького поява стигматів не була відома. Відтоді церква визнала 406 відносно достовірних випадків цього явища. Богослови виділяють кілька критеріїв, яким мають відповідати справжні стигмати. Передусім вони з'являються раптово та спонтанно й саме в тих місцях, у які був поранений під час розп'яття Ісус Христос. Не набрякають, не гниють, часто виділяють солодкавий дух, що нагадує запах квітів. Кров зі стигматів витікає пульсуючи, вони не гояться тижнями, а то й роками. Рани залишаються незмінними навіть після медичного втручання.
У деяких стигматиків вони кровоточать постійно, в інших - періодично. Науковці явище стигматизму тлумачать впливом психологічних факторів: схильністю таких людей до істерії, постійним зануренням у медитацію та відходом від реальності.
Застрелилася коханка Гітлера
У Мюнхені в розкішній 9-кімнатній квартирі 18 вересня 1931-го знайшли застреленою 23-річну Ґелі Раубаль - племінницю лідера націонал-соціалістичної партії Німеччини Адольфа Гітлера. Протягом трьох років дівчина була його коханкою.
Уперше майбутній фюрер зустрів її 1925-го на баварській віллі, яку винаймав. Матір Ґелі запросив туди з Відня вести його господарство. Гітлер був зачарований племінницею: її світлим волоссям, приємним тихим голосом, миловидною зовнішністю. Пообіцяв Ґелі, що зробить її співачкою Віденської опери. Дівчина про це давно мріяла, тому не відходила від дядька ні на крок. А далі закохалася. Той почав брати її з собою на партійні мітинги та конференції. Водив до театрів, оплачував уроки вокалу.
Гітлер часто вирушав із племінницею на довгі прогулянки в гори. І там угамовував із нею свою пристрасть. 1929-го почав ревнувати Ґелі до свого водія. Й одразу ж його звільнив. Орендував квартиру в Мюнхені, у якій одну кімнату віддав Ґелі. Тим часом почав зустрічатися з Вініфред Ваґнер, невісткою свого улюбленого композитора. До Ґелі дійшли чутки про це. Стосунки з Гітлером у неї зіпсувалися. Надто ж коли він познайомився з Євою Браун.
17 вересня 1931 року Ґелі заявила Гітлерові, що хоче повернутися до Відня й продовжити заняття вокалом. Дядько-коханець був категорично проти. Того ж дня він поїхав до Гамбурґа на передвиборні зібрання. А вранці 18 вересня Ґелі Раубаль знайшли в її кімнаті з простреленими грудьми. Куля ввійшла нижче лівої ключиці й пронизала серце. Поліція визнала акт самогубства.
- Але чому? Для кого? Ні, я залишу політику! Я накладу на себе руки! Моя кар'єра закінчилася. Не буду дивитися на інших жінок, - голосив Гітлер.
Його однопартійці Рудольф Гесс і Ґерман Ґерінґ три дні не відходили від нього, сховали всю зброю. Гітлер майже не спав і не їв, нічого й нікого не слухав і не відповідав на питання.
Коли відійшов від стресу, став вегетаріанцем. А кімнату Ґелі Раубаль велів зберігати в тому ж вигляді, як за її життя.
16-годинний робочий день
на фабриках встановили в Російській імперії, згідно з "Работными регулами", ухваленими урядовою комісією при регент-правительці Анні Леопольдівні 13 вересня 1741 року. Узимку мали працювати на годину довше, а в суботу - половину робочого дня. Власникам підприємств рекомендували "ні в чому не ображати робітників", але за непослух карати батогами.
"Подорож через Європу, або Гра в географію"
називалася перша настільна гра, яка надійшла в масовий продаж у Великій Британії 14 вересня 1759 року. Видавець і картограф Керінґтон Бовлз придумав ігрове поле, яке відтворювало карту тогочасної Європи. Мандрівку нею гравці мали починати й закінчувати в Лондоні. Кожен витягував із колоди набір карт, де були вказані міста, які при цьому мав відвідати. А за допомогою гранованої дзиґи із цифрами на боках визначали кількість ходів, які слід зробити. Вигравав той, хто перший обійшов свій маршрут і повернувся до британської столиці. На ігровому полі між Польщею, Московією та Кримом одним із пунктів призначення була Україна - на Лівобережжі Дніпра, де тоді доживала віку Гетьманщина. Росію ж розмістили далеко на Півночі - між Білим морем, Ладозьким озером і Сибіром.
- Усі директори вищих навчальних закладів завалені проханнями надіслати інженерів. Але ми не в змозі задовольнити їх, - скаржився професор Віктор Кирпичов із Харкова на торговельно-промисловому з'їзді в Києві 1896 року. І висловив ідею створити технічний вуз у теперішній столиці України. Підприємці зібрали у спеціальний фонд понад 100 тис. рублів. 12 вересня 1898-го урочисто відкрили Київський політехнічний інститут. Кирпичова призначили директором.
Поблизу французького містечка Люсе в долині річки Луари 13 вересня 1768 року о 16.30 пролунав гуркіт, як від гарматного залпу. Після цього в землю врізався невідомий предмет. Місцеві жителі, що прибігли до місця падіння, виявили наполовину заглиблений у ґрунт гарячий камінь трикутної форми, вагою близько 3,5 кг. Відіслали його в Академію наук до Парижа. Там знахідку вивчили хімік Антуан Лоран Лавуазьє, мінералог Олів'є Фужеро і фармацевт Клод Луї Каде. Але стан науки наприкінці XVIII ст. не дозволяв ані підтвердити, ані спростувати неземний характер метеоритів.
15 вересня 1928 року англійський мікробіолог Александр Флемінґ (на знімку) відкрив перший антибіотик - пеніцилін. Усі його колеги після роботи вичищали посудини з бактеріальними культурами. А Флемінґ тижнями не прибирав мисочок зі столу. Назбирав їх кілька десятків. Перш ніж викинути одну з них, зауважив там колонію цвілевих грибів. Вона знищувала бактерії стафілокока, що викликає інфекційні недуги. Флемінґ опублікував про свої спостереження статтю. 1945-го він разом із британськими вченими Ґовардом Флорі й Ернстом Чейном, які виділили чистий пеніцилін, отримав Нобелівську премію.
2 
1
Комментарии