"Він у ресторані. Випиває й закушує. Подзвоніть йому"

Як головою Спілки письменників став Віктор Баранов

- Народ не зрозумів мене, тепер за це поплатиться, - дмухає на ошпарені чаєм пальці 70-річний поет Леонід Талалай біля столика з галетами й окропом у холі столичного Будинку письменників. - Хто не став би головою спілки, нічого не зміниться. Треба, щоб до влади прийшла порядна, ні в чому не замішана людина. Я підійшов би найкраще.

Поет набрав 14 голосів на виборах голови Спілки письменників 17 жовтня. Свою кандидатуру виставляв проти голови Володимира Яворівського і його головного опонента Віктора Баранова. Жоден не набрав потрібних 159 голосів. На перевибори 19 листопада делегати збираються з 10.00

61-річний Володимир Лис із Луцька роздивляється фотографію дівчинки в солом'яному капелюшку на виставці "Україна туристична" на першому поверсі.

- Мав нейтральну позицію. Та змінив думку, бо не сподобалося, як Яворівський поводився на першій частині з'їзду. Не давав слова Василю Герасим'юку, Михайлу Сидоржевському. Кричав: "Не верещіть!" Хіба так можна звертатися до колег? Перед виборами депутати обласних рад від БЮТу дзвонили делегатам, казали голосувати за Яворівського. Спілка письменників - творча організація. З письменниками такі методи не проходять.

Володимир Лис готується видати новий роман. Писав його понад рік. Дія відбувається в невеликому, на сотню дворів, поліському селі Кукурічки.

- Головний герой - дід Іван. Він хоче, щоб у селі було 100 дворів. Переконаний, що це магічне число допоможе вижити. Каже: "Якщо в село прийдуть німці, з нами нічого не станеться. Німці люблять порядок. Побачать, що тут 100 дворів і скажуть: "Палити це село не будемо, бо воно хороше". Заповітна мрія Івана - заманити в село американську супермодель Таумі Рембел. Він робить титанічні зусилля, аби вона таки приїхала.

Володимир Лис прямує до зали голосування. 69-річний Володимир Яворівський, діючий голова спілки та нардеп від БЮТ, сідає в першому ряду біля Василя Шкляра. Той також балотувався, але зняв свою кандидатуру на користь Яворівського.

- Повно своєї роботи, - пояснює. - У мене є Маруся (письменник працює над романом про отаманшу Марусю. - "Країна"), нащо мені все це?

Повно своєї роботи. У мене є Маруся, нащо мені все це?

"Бютівець" Віктор Таран, 70 років, кидає бюлетень в урну й виходить у коридор.

- Колись спілку створили Горький та Сталін, щоб письменників заганяти в стійло. Тепер питання, чи потрібна вона. Чи це пережиток совєтськості? Сьогодні письменники не мають бути прив'язані до одної спілки. Якщо побачу, що немає ніякого творчого життя, то вийду. Бо не хочу бути фасадом. Раніше тут проводили семінари молодих авторів, де ми могли чути Рильського, Тичину. Вони формували громадську думку, шліфували майстерність. Зараз цього немає. Є талановиті письменники, але вони злиденні й не видаються. Бо жодна влада літературою не займається. Віктор Ющенко збирав горщики та скіфських баб. Януковичу-проффесору це чуже.

- Вітя, ти правильно проголосував? - підходить до нього 61-річний Віктор Баранов. Він 28 років працює секретарем спілки.

13 членів рахункової комісії висипають бюлетені на стіл. Мовчки розкладають на дві стопки - за Яворівського та Баранова. Охоронці з фірми "Аякс-Лтд" на сцену нікого не пускають.

- Ми не можемо знайти Фольварочного, - говорить у мікрофон про свого колегу член рахункової комісії 59-річний Анатолій Гай. - Хтось знає, де він?

- У ресторані. Випиває й закушує. Подзвоніть йому, - каже з місця письменниця Любов Голота, 61 рік.

Вона вкладає до рота два мізинці, свистить та кричить члену комісії Анатолію Качану:

- Качан, що в тебе в руці?

Той розтискає кулак і показує чистий папірець, голосувати ним не збирається.

У четвертому ряду харківські літератори розливають горілку в пластикові стакани. Скидає довгу чорну шубу та підсідає до них 59-річна Леся Степовичка із Дніпропетровська, автор поетичних збірок "Галатея", "П'ємонт - недалеко", книжки поезії й прози "Стернею долі". Цокаються.

- Пані Люба, давай до нас, чарку з харків'янами вип'ємо. Тут м'якеньке сало, - кличуть Голоту.

- Я не можу, тільки таблєтку випила, - відказує та.

На трибуну піднімається Анатолій Гай. Оголошує результати:

- Проголосували 332 делегатів. 17 не підтримали жодного кандидата. Віктор Баранов набрав 171 голос, Володимир Яворівський - 144.

Письменники свистять, тупотять і аплодують.

- Значить, Баранов виграв, - каже один із київських поетів в останньому ряду. - Його ж Ганна Герман підтримує. Влада хоче прибрати спілку до своїх рук. Баранов уже говорив про те, що Будинок письменників на Банковій можна було б продати й купити менше приміщення в не такому престижному районі. Раніше гроші, отримані від оренди спілчанських приміщень, Яворівський виділяв на потреби БЮТу, тепер вони йтимуть у "Регіони".

Після виборів голови обирають правління спілки. Баранова питають, чому не вносить у список керівників обласних письменницьких організацій.

- Нещодавно показував їм підроблену постанову від 2008-го, за якою продано частину письменницької поліклініки. У протоколі стоять підписи вусіх голів обласних організацій. Спитав, чи несуть вони за це відповідальність. Ніхто не дав ствердної відповіді. Навіщо нам у керівних органах люди, які не хочуть брати на себе відповідальність?

З'їзд закінчується о четвертій вечора. Переможець спускається з трибуни, поправляє окуляри.

- Давайте зберемося й по-чоловічому відсвяткуємо, - пропонує хтось із юрби.

- Добре. Тільки абсенту більше не бери, - погоджується Віктор Баранов.

Йому тиснуть руку кримські літератори.

- Якщо нормальні стосунки з владою у нас складуться, приїдемо до вас у Крим, - говорить новий голова. - Владу не треба дратувати. Вийдемо на когось із уряду. Домовимося, щоб давали гроші на видання ваших книжок.

Дайте я вас поцілую. Де ж ти була, паразітка така, коли я женився?

Підходить львівський поет Ігор Калинець, 72 роки. Баранов обіймає його, каже:

- Твої вірші я читаю щоранку за філіжанкою кави.

Поет Олекса Різників просить нового голову розписатися на проспекті з поезією Баранова "До українців". Той ставить внизу розмашистий підпис.

- Це - ваш найгеніальніший вірш. Вгорі ще напишіть, що це дарунок Олексі. Я в Одесі буду цей автограф усім показувати.

- Ми вас вітаємо, - кажуть в один голос дві молоді жінки з яскравим макіяжем.

- Дайте я вас поцілую, - говорить Баранов молодшій, у шапці з блискітками. - Де ж ти була, паразітка така, коли я женився?

Жінка сміється та показує на телефоні фото немовляти.

- Святкувати перемогу не збираюся, - каже новий голова спілки. - Раніше була традиція кожне засідання супроводжувати гучним бенкетом. Не знаю, де керівництво брало на це гроші. Тепер треба думати про захист пенсіонерів. Зробити так, щоб у спілчанській лікарні вони не платили від 90 до 150 гривень за аналіз.

Баранов іде до виходу. Йому назустріч, похитуючись, спускається поет 55-річний Василь Герасим'юк.

- Вітаю тебе, Вітя, - каже, розтягуючи слова, й цілує Баранова в обидві щоки.

Частина письменників ідуть до ресторану "Галерея смаку". За один зі столиків сідає Леонід Талалай і ще семеро чоловіків. Замовляють тушковані овочі, смажену картоплю й курячі відбивні. На середину столу ставлять літрову пляшку горілки.

- Все одно, Льоня, ти - наш голова, - піднімають склянки за здоров'я Талалая.

×