Володимир ВОЙТЕНКО, 52 роки, кінокритик. Навчався на біологічному факультеті Київського університету імені Шевченка, потім - на кінофакультеті столичного інституту імені Карпенка-Карого. Працював чорноробом на будівництві, оператором бетономішалки, ключником, сторожем і двірником. На четвертому курсі став завідувачем відділу критики в журналі "Новини кіноекрана". Працював членом відбіркової комісії й прес-аташе кінофестивалю "Молодість". Керував службою громадських зв'язків Національної кінематеки України. Засновник і головний редактор часопису "КІNО-КОЛО". Із вересня 1999-го - ведучий щотижневої авторської програми "Арґумент-Кіно" на телеканалі "1+1"
Неправда, що до 1991 року український кінематограф процвітав, а тоді раптом провалився в яму. Більшість фільмів, які лишилися в історії, були створені в суперечці з державною ідеологією - "Земля" Довженка, "Тіні забутих предків" Параджанова. CРСР розпадався на очах. Уже 1988-го був не той Союз. Державні гроші на кіно виділяли ще досить великі, а ідеологічного пресу не було. Фільми, які потрапляли на полицю через цензуру, почали випускати в прокат. Так реабілітували 250 українських картин. Зняту 1972-го "Пропалу грамоту" за Гоголем побачили через 15 років.
Саме тоді почалося зовсім нове документальне українське кіно. Для свого дебютного фільму "Голод 33" режисер Олесь Янчук перший збирав гроші в меценатів усієї України. 1 грудня 1991 року під час Всеукраїнського референдуму це справжнє народне кіно демонстрували на УТ-1. Далі Янчук за гроші діаспори створює на екрані біографії Степана Бандери - "Атентат. Осіннє вбивство в Мюнхені", Романа Шухевича - "Нескорений". Широкий глядач їх так і не побачив.
Успіх фільму залежить від того, наскільки він талановитий, до кого звертається і чи може до цього глядача потрапити. У 1990-х змінилася система прокату. Радянська стара згорталася. Світ став для України відкритий, а там жили за іншими правилами. Прийшов західний кінематограф у різних формах. Найперше - через відео. Радянське кіно одразу зблякло проти голлівудського. Піратські копії фільмів крутили у відеосалонах. Кінотеатри не могли з ними конкурувати. В Україні виробляли багато кооперативного кіна в 1990-х. Та ці картини не могли конкурувати за глядача.
Зняту 1972-го "Пропалу грамоту" за Гоголем побачили за 15 років
Найдорожчий фільм, знятий за державні гроші незалежної України, - "Молитва за гетьмана Мазепу" Юрія Іллєнка. Але таке кіно ніде в світі ніколи не мало багато прихильників.
"Штольня" - це перша, малобюджетна спроба українського трилеру.
Студія анімації "Борисфен" робила мультфільми на експорт, в голлівудському мультфільмі-блокбастері "Льодовиковий період" в титрах українські аніматори. Та український режисер в інших світах не може відбутися. Там він не потрібний. Вадим Перельман у США, Марина Горбач у Туреччині - поодинокі винятки. У світі таких небагато, справді успішний був лише чех Мілош Форман у Голлівуді.
Сучасний глядач кінотеатрів - переважно до 16 років. Найпопулярніші казки в різних формах - фільм дії, фільм жахів. Голлівуд переходить зараз на кіно атракціонів. Там уже навіть драм не фільмують.
Треба знімати живе кіно, яке резонує із життям українців. Люди повинні отримувати реакцію на реальні події у формі образів і метафор. Це мають бути людські історії. Наприклад, фільм Володимира Тихого "Мийники автомобілів" - спроба робити соціальне кіно. Але картина не дійшла до свого глядача. За 20 років не відбувся дебют щонайменше двох поколінь режисерів. Кіно знімати складніше, ніж писати роман. Фільм - це зусилля не просто гурту людей, а й продукт часу й суспільства.
Шанс режисерам може дати тільки держава, якщо вибудує належну кінополітику. Влада за Віктора Ющенка звернула увагу на кінематограф. Збільшили фінансування, але систему не побудували. За Януковича прийняли пару законів. Із кіновиробників знімають ПДВ, скасували податки на землю з кінопідприємств. Але інші кроки не зроблені. Цього року держава в бюджеті затвердила найбільшу в історії суму на кіно - 120 мільйонів гривень. Однак на середину серпня кошти ще не прийшли.
Була спроба на хвилі помаранчевої революції зробити жанрове кіно. Вийшли три дуже різні фільми - Orangelove Алана Бадоєва, "Прорвемось" Івана Кравчишина і "Помаранчеве небо" Олександра Кірієнка. На жаль, у всіх шкутильгала драматургія
Щоб отримати якість, треба мати кількість. Має бути процес, якого за 20 років не вибудували.
Двома золотими пальмовими гілками в Каннах за шість років може похвалитися не кожна кінематографія. Польська й російська, приміром, не може. А в української - 2005 року за фільм "Подорожні" Ігоря Стрембицького й 2011-го за "Крос" Марини Вроди. Це говорить, що в нас надзвичайний творчий потенціал. Наші успіхи - це короткометражки, бо їх можна зняти без грошей. Власними силами, як це зробила Врода.
Краще за 20 років - очима Войтенка
Коли готували ретроспективу українського кіно за 20 років, запропонував такі фільми, з огляду на їх мистецькі якості:
"Вишневі ночі" Аркадія Микульського - стрічка про добу УПА, боротьбу в підпіллі. Найсильніша картина на цю тему. Якби був прокат, мала би успіх і розголос рівня "Катині" Анджея Вайди. Це один із кращих світових арт-режисерів.
У нас на такому рівні, але в іншому річищі працює Кіра Муратова. Її "Чутливий міліціонер" - одна з перших картин міжнародної співпродукції українців. Знята спільно з французами в Одесі, була в європейському прокаті. Стрічка про міліціонера, якому бюрократична машина не дозволяє всиновити знайдену ним на вулиці дитину. Кіра Муратова - одна із небагатьох українських режисерів, які мали ім'я в світі на рівні з Юрієм Іллєнком. За ім'ям стоїть майстерність.
1997-го з французами у нас теж була цікава співпраця - "Приятель небіжчика" В'ячеслава Криштофовича за книжкою Андрія Куркова. Світ цікавився, що відбувається після розвалу Союзу. Тлом картини був Київ.
"Фучжоу" Михайла Іллєнка - це спроба модернізації певної гілки поетичного українського кіно.
Крутін - надзвичайно талановитий режисер. Але знімає телесеріали, а це виробництво сосисок, а не кіно
"Співачка Жозефіна й мишачий народ" - повнометражний дебют Сергія Маслобойщикова. У чистому вигляді арт-кіно - на відміну від спрямованих до широкого глядача картин Микульського й Михайла Іллєнка.
"Кисневий голод" Андрія Дончика за сценарієм Юрія Андруховича зняли за недержавні гроші. Фільм 1992 року про радянську армію. Наше суспільство досі не може вийти з Радянського Союзу. Подібні фільми - певний акт виходу.
"Мамай" Олеся Саніна - данина поетичному кінематографу. Санін учився в Леоніда Осики. Ця картина цікава не широкій публіці, а з мистецької точки зору.
"Тир" Тараса Томенка - прямий, без притч, художній аналіз дійсності. Зараз з'являються цілі проекти, на це налаштовані - "Мудаки. Арабески", "Україна, Гудбай", де намагаються художніми засобами аналізувати гострі суспільні теми.
"Русалонька" Володимира Тихого - це зіткнення двох світів. Майже побутова ситуація, чоловік губиться в сільському житті й раптом починає жити з русалкою.
"Михайлюки" Сергія Крутіна - трагікомічне прощання з радянською дійсністю. Крутін - надзвичайно талановитий режисер, що ніяк не дебютує повнометражною стрічкою. Знімає телесеріали, а це виробництво сосисок, а не кіно.
Короткометражний анімаційний фільм Степана Коваля "Йшов трамвай №9" отримав у Берліні "Срібного ведмедя".
Повнометражний фільм "Тисьмениця" - дипломна робота Нелі Пасічник. Режисер знайшла на неї гроші в місцевих підприємців, але зробила інше кіно, ніж обіцяла. Мала знімати ніби-то про місто, щось просвітницьке. Натомість вийшло шикарне арт-кіно із багатьма рівнями і смислами.
"Подорожні" Ігоря Стрембіцького - документальний фільм, але абсолютно мистецький. Це філософська стрічка. Часто після великих фестивальних нагород питають: "Ну і що, невже воно дійсно таке видатне й особливе?" Що самобутніший твір, то різкіша поляризація глядачів.
Те саме з фільмом Марини Вроди "Крос". Багато людей кажуть: "Фігня повна". Інакше бути не може, із кожним самобутнім твором завжди так.
Що найбільше вплинуло на розвиток українського кіно за 20 років незалежності?
Український дубляж у кінотеатрах - 43.02%
Ролі Богдана Ступки в польських і російських фільмах - 17.88%
Фільми Юрія Іллєнка - 14.46%
Серіал "День народження Буржуя" - 6.95%
Перемоги в Каннах фільмів Ігоря Стрембіцького й Марини Вроди - 5.09%
Кінофестиваль "Молодість" - 2.86%
Фільми Кіри Муратової - 2.67%
Фільми Романа Балаяна - 2.23%
Фільм "Богдан Зиновій Хмельницький" Миколи Мащенка - 1.7 %
Фільм "Мамай" Олеся Саніна 1.06 %
Перший український фільм жахів "Штольня" -1.24%
Діяльність продюсера Олега Кохана ("Щастя моє") - 0.81%
Кількість голосів - 1611
Опитування читачів сайту Gazeta.ua
3 
1
Комментарии