Джон був поганим, дехто каже – найгіршим королем в англійській історії. Він був таким поганим, що коли в наступному столітті хтось з англійських баронів пропонував на трон кандидата з таким самим ім'ям, більшість запротестували: "Ні, ще одного Джона ми не хочемо".
Ми знаємо його з історії про Робін Гуда. Це від його імені шериф творить безчинства. Джон виступає як самозванець, який захопив трон свого старшого брата, Річарда Левове Серце. Річарда любили. Він був героєм хрестового походу, і в Англії його майже не було. А відстань, як відомо, посилює любов.
Інакше було з Джоном. Королі з династії Плантагенетів мали володіння по обидві сторони Ла-Маншу, і більше часу проводили у Франції. Джон програв французам і змушений був переселитися в Англію. Там збирав нову армію, щоб узяти реванш. Йому треба було поповнити казну, що спорожніла, – після того, як треба було викупити з полону Річарда. Джон пішов звичним шляхом: збільшував податки й обкладав поборами своїх васалів.
Джон, як лисиця в курнику, підібрався надто близько до баронів. Вони повстали. І, як вважали, мали на це право: програні Джоном битви, на їхню думку, були доказом, що він втратив милість Божу.
Весною 1215 року вони взяли Лондон. "Взяли" – не точне слово. Їх впустили лондонці, яким теж було досить Джона.
Він окопався у сусідньому замку, барони – у лондонській фортеці. Сили були рівні, а ситуація патова. Влітку 1215-го обидві сторони домовилися зустрітися на березі Темзи для переговорів. Результатом стала Magna Carta – Велика Хартія Вольностей.
Цей документ містив багато пунктів. Більшість із них стосувалися конкретних інтересів – як от, хто має право ловити рибу в Темзі. Але тих, що увіковічнили Велику Хартію, було два. Перший стверджував, що закон іде від Бога. А тому ніхто, навіть король, не може його порушувати і, відповідно, уникнути покарання. Друга теза звучала: "Жодна вільна людина не може бути заарештована або ув'язнена, … окрім як за вироком рівних їй за законом людей".
Ми не знаємо, яка частина населення попадала тоді під статус "вільних людей". Оцінки розходяться від 1:2 до 1:10. У Стародавній Греції, яку вважають батьківщиною демократії, частка "демосу" (народу), який мав "кратію" (владу), навряд чи була вищою.
Жартують, що сучасна Греція може повернути борг, якщо вимагатиме від Євросоюзу сплатити ренту за 2500 років користування демократією. Причому з Росії вона нічого не хоче, бо Росія демократією не користувалася.
Однак якби дійшло до суду, Греція його програла б: демократія була не єдиною формою правління, яку стародавні греки залишили по собі. Олігархія і тиранія теж входять у це число. Тому Росії довелося би платити за подвійною ставкою.
Насправді, джерелом європейської демократії є Magna Carta. Як і політичні партії, парламентаризм тощо, вона – британський винахід.
Багато хто вважає її також джерелом західного добробуту. Як писав Девід Ландес, You can not have Big Mac without Big Mag – "Не можна мати великого бургеру (=достатку) без Великої Хартії".
Пару тижнів тому, під час дискусії у Варшавському університеті, студент із Краматорська запитав мене:
– Чому за теперішньої влади демократії стало менше, ніж за Януковича, й людям забороняють протестувати проти цін на комуналку?
Я перепитав: а ви особисто протестували? Чи бодай підписали петицію на знак протесту?
Студент сказав, що – ні. Потреба відповідати відпала.
Демократія – це не те, що дають. Демократія – це те, що беруть. Magna Carta постала рівно 800 років тому не з доброї волі, а зі збройної боротьби.
Тому я не боюся останніх мукачівських подій. Конфлікти неминучі. І біда тій країні, яка заганяє їх всередину.
Я боюся, що після Мукачевого знову виявляться політики, на яких не поширюється закон. Або що суд над "Правим сектором" відбуватиметься не як суд вільних людей над вільними людьми, а за вказівкою котрогось міністра.
За цим будемо судити, скільки в Україні демократії.
Хоча й за протестами проти цін на комуналку – теж. За умови, звісно, що протестувальники в Краматорську чи Мукачевому розумітимуть важливість боротьби за власну гідність
1 
1
Комментарии
3