Львів - Нью-Йорк - Львів

Адам Загаєвський написав колись про важливість таких міст, як Львів. У них ідеально жити й ідеально працювати. Тільки щоб це зрозуміти, треба час від часу з них виїжджати, а потім повертатися.

Згадую це щоразу, як повертаюся з Нью-Йорка. Для мене паралель очевидна: Нью-Йорк є зараз тим, чим Львів міг би бути, а Львів був колись тим, чим тепер є Нью-Йорк. Найкраще це видно на площі Ринок. Думайте про неї як про середньовічний Мангеттен, а про її кам'яниці - як про середньовічні хмародери. Тут усі хочуть, але не кожному дано жити, тому й будинки туляться один до одного і рости можуть тільки вгору - наскільки дозволяла тогочасна технологія.

Перший раз, коли був у Нью-Йорку, я його зненавидів. Він видався мені чужим і огидним, як і Москва, з якої я прилетів: було літо 1991-го, ще існував СРСР із його централізованою системою, а тому вилетіти до Америки можна було лише з Шереметьєво.

Тоді у Нью-Йорку я був дуже коротко, всього декілька днів. А тому не встиг його ані добре побачити, ані відчути. Потім я декілька разів жив тут довше. І переконався, яке це красиве місто.

Розумію, чому так багато моїх земляків не люблять Нью-Йорк: вони, як і я колись, його просто не знають. Їхні уявлення про Нью-Йорк - із голлівудських фільмів та радянських агіток про джунглі з бетону і скла, про місто "золотого Тільця" і "вавилонської розпусниці", плавильного котла племен і народів.

Той, хто пожив у Нью Йорку, знає: це місто тепле і з "людським обличчям". Тут скоро обзаводишся знайомими - сусідами по сходовій клітці, продавцями в магазині, офіціантами в маленьких ресторанах. На Мангетені майже нема великих супермаркетів. І не тому, що він малий, і місце в ньому дорого коштує. А й через те, що ньюйорківці люблять купувати в магазинчиках, бо так зберігається дух отого спілкування.

Нью-Йорк складається неначе з невеликих сіл - Little Italy, China town, Ukrainian village. Українцям тут нелегко - але де їм легко? Є, проте, одна суттєва місцева полегша: тут їм не треба доводити, що вони не росіяни чи поляки. Відрізнятися від інших - це те, що власне робить тебе ньюйорківцем. Або, як співає Стінґ у пісні про англійця у Нью-Йорку: "Be yourself no matter what they say". Це місто повне "фріків" - людей, на яких у Львові показували би пальцями. Дівчина в подертих на коліні колготках у вагоні метро чи пристойно вдягнутий мужчина на самокаті тут нікого не здивують.

Тому коли знайомі з Донецька чи Одеси переконують мене, що їхні міста - багатокультурні, я тільки стинаю плечима. Багатокультурність - це як у Нью-Йорку. Коли культури існують поруч, і жодна не витискає іншу. В Одесі багато греків. Але де в Одесі можна почути грецьку мову? Скільки людей розмовляє на ідиш у Донецьку? Та що там ідишем чи грецькою, мовою меншин. Покажіть мені в Донецьку околицю, де говорять мовою більшості, українською?

Нью-Йорк нагадують радше не теперішні, а старі українські міста. Жаботинський у спогадах про Одесу своєї молодості писав, що перед революцією 1917 року її лише умовно можна було назвати "російським містом". Вона, скоріш, була подібна до Вавилона, суміші племен і народів. Те саме говорили про Львів до 1939-го.

Міста в Україні втратили свою багатоманітність за радянської влади: Москва дбала про однорідність і плекала її. Львів, на щастя, до кінця не піддався. Тому ще й зараз чуєш на вулиці чи у кав'ярнях дві, а часом три мови. Виглядає, однак, що Львову просто повезло: якби він став радянським не 1939-го, а 1917-го, то зараз би не дуже відрізнявся від Донецька чи Одеси.

Але, на жаль, і до Нью-Йорка йому ще далеко. Це не лише місцева, львівська проблема. Це проблема загальноукраїнська. Україна потерпає від браку великих ідей і стратегій. Історія ХХ століття показує, що найбільші мислителі сучасності - Мілош, Камю, Арендт, Ґершенкрон та інші - походять із міст, подібних до колишніх Львова чи Одеси.

Тому щоразу, як повертаюся до Львова, знаю, що нікуди звідси не поїду. Я залишаюся тут, щоб будувати посадковий майданчик для майбутніх Мілошів та Камю. Які, пізнавши великий світ, закінчивши ліпші університети й побачивши кращі музеї та бібліотеки, вирішать оселитися у Львові. Якому, словами Загаєвського, належить стати ідеальним містом майбутнього.

×