Україна прощається з комунізмом

- Нарешті цього бегемота прибрали, - каже знайовий пенсіонер після повалення пам'ятника в моємі місті.

За останні три місяці в Україні скинули біля 100 статуй і погрудь вождя світового пролетаріату та символів радянської епохи.

Пригадую, наприкінці 1980-х ми з другом поїхали провідати інститутського товариша в глухому селі Херсонщини. Після застілля вирішили пройтися. Товариш привів нас на площу перед сільрадою, де стояв пам'ятник Іллічу. Я підійшов до нього і вжахнувся. На постаменті стояла якась кам'яна потвора, більше схожа на мавпу, ніж на людину. Кращої агітації проти ленінізму годі було придумати.

- І куди начальство дивиться? - питаю.

- А воно перебудовується, - каже товариш. - Голова колгоспу вже перебудувався, голова сільради теж, парторг, головний агроном... Он бачиш, які в них тепер хатинки.

За радянських часів статуї і погруддя Леніна стояли чи не в кожному місті й селі. Рідко який з них мав художню цінність. Бо їх штампували тисячами. Та й не дивно. Вони виконували не естетичну роль, а ідеологічну. Як ідоли в дохристиянському світі. Біля них приймали в піонери і в комсомол, проводили святкові мітинги й концерти, клялися у вірності ідеям комунізму. Втім, для багатьох ці ідеї були тільки засобом для кар'єрного зросту і досягнення матеріального достатку. Партквиток став перепусткою до кращого життя.

Після ГКЧП і проголошення незалежності компартія була заборонена, а Україною прокотився перший "ленінопад". У деяких селах на місце Ілліча ставили Шевченка.

Згодом КПУ відновили, і навіть після Помаранчевої революції не вдалося позбутися мертвих символів старої епохи. Влада, якій повірили, на це не спромоглася. Тепер за справу взявся народ. Україна нарешті прощається з комунізмом. Та "ленінопадом" це не повинно закінчитися. Нам ще належить провести громадський суд над комунізмом, прибрати імена катів із наших вулиць і площ. Тільки не треба ставити нових ідолів. Адже нині ми переходимо не через проспекти чи бульвари, а через Майдан.

×