- А "Морской бой" куда убрали? - хлопець у білій олімпійці стукає по новому автомату у холі столичного кінотеатру "Флоренція". На місці улюбленої гри два троєщинські пацани побачили інший - із презервативами.
Я теж полюбляв проводити тут час за радянськими ігровими автоматами. Сучасні 50 копійок там міняли на 15 із серпом і молотом. У дитинстві я такі монети випрошував у бабусі. Вона мене любила за те, що зі щирим інтересом слухав її спогади про юність в окупованому Києві. Про те, як була служницею в заможній єврейській родині, що врятувала її від Голодомору. Як пішла проводжати їх до Бабиного Яру, а німецький солдат, побачивши її біляву голівку в черзі приречених, устиг крикнути "Машка, цурюк!"
Тепер події 1942-го були на екрані. На сеансі фільму "Матч" я опинився в одному ряду з хлопцями, яким не вгодив новий автомат. Стрічка про київський матч смерті зачепила їх менше, ніж зникнення "Морського бою".
Коровай дівчата у віночках забули в туалеті
- А дырка где? - ліниво запитували, коли герой Сергія Безрукова зривав із себе скривавлений бинт, а під ним було рівне чистеньке чоло.
Суржик у фільмі акуратно глушився закадровим перекладом на російську. Ніякого обурення в пацанів не викликав і герой Остапа Ступки. Актор зі шкіри дерся, щоб показати стереотипного хохла, який свариться із сусідами, жлуктить самогонку, уникає військового призову. При першій нагоді записується в поліцаї, аби вбивати жидів, яких ненавидить. Говорить суржиком, а коли б'ють - переходить на нормальну російську.
1 
1
Комментарии
16