Або одна партія, або опозиція програє президентські вибори

Лідери опозиційних партій не хочуть об'єднуватись із "Батьківщиною", як про це просить Юлія Тимошенко. Вони розмірковують згідно з логікою своїх партій: необхідності їх посилення, укріплення, розширення та необхідності виконання своїх електоральних обіцянок. Вони розмірковують так, ніби вони - парламентська опозиція.

Тимошенко ж розмірковує про опозицію з логіки політичного режиму: що це не тільки парламентська опозиція, а опозиція режиму Януковича. На її думку, тільки об'єднавши опозицію можна боротися проти нього.

Парламентські опозиційні вожді розраховують, що саме хтось із них вийде у другий тур президентських виборів, а навколо них об'єднаються інші опозиційні сили, і тоді він стане лідером усієї опозиції.

Не дивлячись на заклик Тимошенко, є проблеми із об'єднанням у самій "Батьківщині". Саме тому, ті ж Кличко і Тягнибок хочуть почекати і подивитися, як буде об'єднуватись "Батьківщина".

Дуже важко об'єднати на єдиних засадах націоналістів і більш ліберальні політичні сили. Хіба може, наприклад, Кличко підтримати Тягнибока у прагненні поновити графу "національність" у паспорті? Так само, Тягнибок проти ринку землі, а Кличко — за.

На ідеологічні протиріччя можна не звертати уваги, якщо є якась революційна хвиля. Бо головне сьогодні для політичних сил — повалення режиму. Але коли революційної хвилі немає, коли вулична політика завмерла, і вся політика концентрується у легальних формах у парламенті, тоді тут немає необхідності об'єднуватися проти режиму, не зважаючи на програмні розбіжності. Навпаки — вони заважають об'єднуватися.

Через це опозиція може програти президентські вибори. Буде конкуренція між ними. Іноді дуже запекла. Проте вона буде на користь іншої сторони.

Останні кілька років в Україні показують, що те середовище, де була конкуренція, в кінцевому рахунку програвало. Були Тимошенко і Ющенко, але Партія регіонів, яка на той час знаходилась в опозиції, була єдина. Сьогодні навпаки — влада монолітна, а опозиція конфліктна.

Хоч у нас і немає революційної ситуації, але історично ми знаходимося у революційно-контрреволюційному циклі з історичної точки зору. Ми ще не доросли до еволюційної мирної парламентської політики, як у Європі. Тому Тимошенко мислить за логікою революційного процесу. Тягнибок, Кличко і частково Яценюк мислять за логікою не революції, а еволюції. Вважають, що ми вже вирішили всі питання в економіці і побудували демократію за європейськими стандартами, і лишилось в рамках цього боротися один з одним. Ми до цього ще не прийшли.

×