Ліквідація, або обмеження депутатської недоторканності означає зменшення або ліквідацію депутатського імунінету. То хто ж піде проти того, щоби у нього було знижено імунітет? Звичайна здорова людина хіба буде робити все, щоби знизити свій імунітет проти хвороб? Ніхто не хоче бути хворим. Тим більше, робити це при здоровому глузді, раціонально, при пам'яті, а не під зовнішнім впливом чи у якимось неадекватному стані.
Тому зрозуміло, що ніхто не буде проти себе боротися. Ніхто не буде зазіхати на свої переваги, на свою імунну систему, на свою недоторканність. Ніхто не хоче бути доторканим. Як з боку влади, так і з боку суспільства, громадських організацій, простих людей.
Особливість депутатської діяльності в українських умовах полягає в тому, що з одного боку депутати мають дуже серйозні привілеї. Депутатство - не служіння, а квиток в політичний клас, елітний клуб з усіма його перевагами, привілеями і умовами до розкішного життя, тобто грошей, слави.
А з іншого ,боку депутатська недоторканність дає змогу депутатам бути відносно незалежними від влади, від держави, яка не є правовою, і влади, яка не обмежена законом. З одного боку, депутати не хочуть зменшувати свою недоторканність, тому що це означає позбутися депутатських привілеїв. А з іншого боку, ніхто не хоче бути об'єктом, жертвою, адресатом вибіркового правосуддя, тиску влади. Це стосується не тільки опозиціонерів, а й представників провладної більшості.
Якщо не буде депутатської недоторканності, то багато хто і не захоче витрачати великі гроші на скуповування місць у списках, або гроші на проходження в мажоритарних округах. Який сенс в депутатській діяльності, якщо депутат не буде мати захищеності в разі скоєння якогось злочину? Тому ніхто не буде просто скасовувати депутатську діяльність. Вона втратить сенс і партії втратять свої можливості для партійних кас. Це стосується як провладних, так і опозиційних депутатів.
У темі депутатської недоторканності змішалося все: і праведне, і неправедне, грішне і моральне.
Ця тема піднімається зараз у парламенті, бо суспільство хоче, щоб всі були рівні перед законом. Але закон більше захищає депутата, аніж просто громадянина в країні, в якій немає правової держави, де немає рівності перед законом. Хіба проблема економічних і політичних привілеїв це тільки проблема мажорів, Романа Ландика та інших дітей високостатусних політиків і депутатів? Ні. Це проблема також і депутатів.
У країні, де немає рівних можливостей для бізнесової, політичної та громадської діяльності, депутатська недоторканість слугує квитком у соціальний рай, до заможного життя, до поїздок в Європу. Хіба не привілей це, коли країна поділяється на тих, хто ніколи не буває за кордоном і на тих, хто може це зробити за державний кошт. Хіба це рівність в країні, яка ділиться на тих, хто дивиться телевізор і хто в телевізорі? Хіба в країні, в якій можна в закритому списку незалежно від своєї біографії, своєї діяльності, незалежно від громадян, отримати депутатський статус і ні разу не подати законопроект, і навіть не голосувати своєю карткою, можна отримувати високу зарплату і щорічну високу матеріальну допомогу.
Тому проблема недоторканності — це, з одного боку, проблема привілею та нерівності в країні а з іншого боку, ця проблема стосується опозиції. Депутатський імунітет дає можливість як не як, але займатися опозиційною діяльністю.
Зрозуміло, що ця тема перед виборами починає відроджуватися. Коли немає серйозних електоральних і програмних пропозицій, коли в умовах виборної кампанії в хід іде все, що може привабити виборців, тема депутатської недоторканності знову є якщо не джокером, то однією з козирних карт. Та враховуючи це, влада якраз може під аранжування усіх антипривілейних настроїв суспільства ліквідувати або суттєво обмежити депутатську недоторканність для того, щоб більше контролювати опозицію.
Виходить, що опозиційні і провладні депутати починають говорити про необхідність ліквідації недоторканності, але ніхто реально з депутатського корпусу цього не хоче. Цього хочуть, як не парадоксально, люди та виконавча влада, але з інших мотивацій.
Люди хочуть рівності, люди хочуть, щоб депутати їм служили, щоб депутатська привілегія була тільки одна — служити суспільству, служити народу. А влада хоче обмежити депутатську недоторканність для того, щоб депутат якраз не служив людям, а служив владі.
1 
1
Комментарии
7