Мій дід Микола останніх 20 років чекав на день Святого Миколая, мабуть, найбільше з усіх моїх знайомих і навіть дітей. Для нього це був привід зібрати за столом всю родину й роздати подарунки онукам, а пізніше і правнукам. І не тільки через те, що він Микола, а тому що 2003-го йому встановили перший кардіостимулятор. Операція не лише продовжила життя, а й змінила характер – із суворого раніше чоловіка перетворився на лагідного й сентиментального дідуся. Проте не змінилося лише одне – ставлення до росіян. Він часто згадував свою армійську службу на Далекому Сході та зверхність московитів щодо людей інших національностей, а особливо українців. А після 2014 року став узагалі категоричним: дід називав росіян бандитами, бо ж особисто від молодшого сина – військового – чув про війну на Донбасі.
Цього року діда не стало, а свято Миколая тепер збігається з Днем Збройних сил України, найважливішим днем у році для іншого Миколи – ветерана російсько-української війни. У нашій громаді він створив Спілку учасників бойових дій, щоб відстоювати інтереси побратимів, а нині шукає можливості й долає перешкоди, щоб закінчити будівництво реабілітаційного центру для захисників і членів їхніх родин. Має задум – організувати щось особливе для дітей полеглих воїнів, щоб кожен отримав на Миколая подарунок, про який напише в листі. До ініціативи запрошує доброчинців, бо, попри все, в малечі має бути дитинство.
– Мамо, тепер я буду Миколаєм, – говорить син-першокласник. Спершу думаю, що він отримав роль у якійсь шкільній виставі, але малий додає: "Учителька каже, що тепер кожен із нашого класу стане Миколаєм. Ми збиратимемо велику посилку для наших солдатів. Можна купити свої найулюбленіші цукерки й шоколадки, бо воїни їх теж люблять. Учителька розповіла, що зовсім недавно вони були такі ж малі, як і ми, і навіть училися в цьому класі".
1 
1
Комментарии