Якщо довести

"Я много матерюсь. Я много ем, я тол­стая, и мне это нравится. И да, я радуюсь, когда убивают нелюдей, пришедших с оружием в мою мирную маленькую страну. Я украинка. Украинка по духу, по мысли, по нервам. Это моя страна, мой город, мое все. У меня нет другой родины, кроме Украины", – харків'янка Маруся Васильєва написала цей пост торік, 26 березня, у фейс­буку. Ним чистила лави своїх друзів. Хто не погоджувався з її правилами, мав іти в сад. А правила такі: "Путин – хуйло. Крым – украинский. В Украине военная агрессия со стороны России. Гомофобы – дураки".

Багато френдів відписались, і це були росіяни. Мовляв, така гарна сторінка, і таке почуття гумору, і такі талановиті тексти, але для чого ця вся політика. Ну і як у них заведено, обзивали Марусю. Вона лише посміювалася.

Читаю тепер книжку, зібрану з постів Марусі у фейсбуку. І там весь її світ: #королевамать – Марусина мама, #мопсохроники – двоє її псів та їхні пригоди, #этоя – власні думки і #наблюденьки. Останнє – про Харків і його людей. Найбільше – про Салтівку. Там дім Марусі, її батьків, двох синів і собак. Депресивний район, де багато генделиків і маргінальних особистостей, але де ніколи не залишать людини на вулиці в біді. Он гналися за якимось, щоб віддати лікарям, бо перед тим лежав у калюжі без ознак життя. А він, як "швидку" побачив, рвонув, насилу втрьох запхали в машину.

Читаю і сміюся. Бо лише людина з такою жагою до життя й умінням у кожному п'яниці бачити потенціал, виводила оди своїй "дикій" Салтівці. Там я не була й не побуваю вже. Із усіх руйнувань, які Росія завдала Харкову, найбільше дісталося саме цьому району. Не знаю, що робила б патріотка Маруся, яка родом із Карелії, якби дожила до цього. За свою Салтівку, свій Харків, свою Україну. Думаю, щось страшне. Навіть дуже хороші стають лютими, якщо їх довести.

Але Маруся померла 2 травня 2021-го від ковіду, який підхопила, коли їй вирізали апендикс. Їй було 47 років.

×