У переході в Москві хлопчина пхає мені в руки брошуру "Вместе против терроризма". Автори просять звертатися до міліції, коли помічу нервових, неадекватних, зляканих людей.
Вісім років тому я була якраз така. Показати "століцу" пообіцяв мені друг, який там сотню разів бував, родичів мав і клявся, що все буде гуд.
"Гуд" почався одразу після приїзду. У готель у центрі, який оплатили родичі, нас не поселили. Бо, виявляється, на кордоні мені не віддали міграційну картку. А без неї ти в Росії практично шпигун.
Довелося селитися на околиці. Та я не зважала на труднощі. Все-таки мрія дитинства: Красна площа, Третьяковка, Арбат, ВДНГ.
Перед потягом додому вирішуємо здати багаж і прогулятися Москвою ще. У метро щохвилини оголошення: "Если увидите подозрительных людей, предметы, сообщите…" Такий час тоді був – від "Норд-Осту" минуло тільки два роки.
Ваши документы, гражданочка?
Аж ось прискіпливий погляд міліціонера вихоплює завантаженого сумками і цим підозрілого мого друга. Його зупиняють. Я, замість почекати збоку, плетуся слідом. І тут голос:
– Ваши документы, гражданочка?
Мене пов'язали й потягли у відділок. Доки чекала своєї участі, молдаванина за ґратами роздягли до трусів, весь час закидаючи питаннями: "Де живе в Москві? Яким транспортом добирається на роботу?" Я уявила, що зараз почнуть роздягати мене, і розревілася.
– Будем вас депортировать, – вислухавши мене, сказав старлей.
– Та в мене квитки на сьогодні, сама поїду.
– Идите, неохота мене с вами возиться 1 мая. Но учтите: до вечера вас еще сто раз поймают.
День був зіпсований, настрій – теж. Це вже не була країна мого дитинства.
Цього разу, хоч і приїхала з усіма документами, Москва здалася ще чужішою. Наче двоюрідна сестра, з якою дружили в дитинстві, а це не бачилися кілька років, зустрілися, а поговорити – нема про що.
1 
1
Комментарии
12