Історії Слабошпицького

Так було з Нестайком. Я не говорила з ним роками, а тут чомусь подзвонила. Наступного дня його не стало.

А це придумала зробити проєкт із письменником і видавцем Михайлом Слабошпицьким: прогулятися Байковим і написати про деяких із його кола. Отих, чиї прізвища зараз у хрестоматіях, кого він знав, із ким дружив, і про кого писав книжки. І про кого розповідав чудесні історії.

Він ними дуже виручав, коли приходила робити репортаж із чийогось похорону. Всі казали приблизно однакове: покійний був видатний, "відійшла епоха" і щось у такому дусі. Слабошпицький теж хвалив талант, а тоді слідувала історія: "Нестайко знав найбільше анекдотів. Умів висміяти всіх. Я колись сказав: "У вас нічого святого". — "А як розібратися, що святе? Хіба наші діти", — відповів він. Нестайко на роботі у видавництві білого світу не бачив. Додому дзвонять автори, і з ЦК партії — теж. Щоб щось написати, треба прикинутися хворим або піти у відпустку. А куди? В Ірпінь, у Будинок творчості. Там він писав "Тореадорів з Васюківки". Вечорами сходилися при чарці, шашликах. Сходилися, власне, заради Нестайка".

Або така історія: "Письменники рідко замикають кімнати в Будинку творчості. Анатолій Дімаров зайшов до колеги, коли той десь вискочив. Побачив у друкарській машинці аркуш із недописаним реченням нового роману. Додав кілька рядків у тому ж стилі. Коли книжка вийшла й автор отримав гонорар, Дімаров сказав: "Поділися грошима".

Чи: "Якось після пиятики в мене ночував Григір Тютюнник. Вранці заспали, похмілля. Кажу своєму синові Миро­славу: "Йди буди дядька". Той і гукав, і стукав, аж доки не почав лоскотати йому п'яти. Григір чоловік рослий був, ноги виглядали з-під ковдри. Так син його й підняв. Питав у мене: "Тату, а це дуже знаменитий письменник?" — "Запам'ятай: це найкращий український письменник". Тепер син каже: "Я лоскотав п'яти історії".

Якось після інтерв'ю зі Слабошпицьким у його видавництві "Ярославів Вал" я вийшла з шістьма подарованими книжками і відчуттям у грудях, як бува після відвідин храму. Довго сиділа біля Золотих воріт, зберігаючи те тепло.

У неділю Слабошпицького не стало.

×