Дзвінок мобільного будить о першій ночі, потім о четвертій ранку і о сьомій. Це – Ярослав Мазурок. Він телефонує мені кілька днів поспіль у такий невідповідний для розмов час. Дзвонить і скидає виклик. Зрештою не витримую й набираю його сама:
– Якого біса дзвониш? Що ти хочеш?
Він мовчить. Десь далеко грає музика.
– Задовбав ти, псих! – уже відкрито лаюся. – Ще раз набереш, і я тебе знайду. Прийду з міліцією.
Сама винна, бо першою зачепила його і засвітила свій телефон. Мазурка знайшла в соціальній мережі "Вконтакте". Сторінок-клонів Ярослава там 16. Усі вони дають його фото, новини за фактом розслідування й щодня кидають моторошні фрази: "Я не виновен", "Меня завалят, если найдут, правоохранителям так легче", "Я очень далеко от Украины и скучаю за женой и дочкой". А цей надрукував навіть номер телефону. Я подзвонила – треба було для статті. Чоловік витримав паузу:
– Я – настоящий Ярослав. А кто вы?
Як доведете, що стріляли не ви?
– Ваша прихильниця, вірю, що ви – невинний. Ви в Україні? Не боїтеся, що вас знайдуть?
– Не боюсь я ничего.
– Що плануєте робити? Як доведете, що стріляли не ви?
Чоловік кидає слухавку.
Питаю у психолога, чому люди роблять сторінки від імені Мазурка.
– У такий спосіб відчувають причетність до реальних подій, розважаються, ловлять кайф. Це вже психічні відхилення.
Що відхилення, переконалася на дурних дзвінках посеред ночі. Але після моєї лайки вони припинилися.
"Вконтакте" ж псевдомазурки не заспокоїлися і після смерті вбивці. Виставляють його фото у труні й пишуть: "Никто не хочет быть одиноким даже в раю".
– Скільки у нас психів, жити страшно, – коментує подруга.
Я підтакую. А сьогодні вночі мене будить телефон. Ще не дивлячись на екран, я знаю, що то – він. Так і є. Як завжди, скидає виклик. Перша думка: а якщо це справді Мазурок? І йому там справді самотньо?
1 
1
Комментарии
11