Вперше в житті

– Та заходьте собі, грійтеся, – усміхається до нас із дівчиною водій автобуса, на вигляд, років 40. – Їдемо за півгодини.

Відчиняє двері. Виходить і закурює цигарку. Надворі 15 градусів морозу. Буковель, 2 січня.

– До Франківська – 50 гривень. Передаємо! В лижних бутсах не заходимо! Хто потім замінить пошкоджений лінолеум? – бурчить водій вже у салоні переповненого автобуса. До нього заштовхується остання компанія з лижами. Рушаємо.

Раптом отримую дзвінок від друзів. Теж повертаються до Івано-Франківська, але трохи випередили нас. Вони – машиною. Пропонують підвезти. Домовляємося, що почекають у Яремчі біля автостанції. Просимо водія зупинити там.

– Гаразд, – протягує мені 50 гривень.

– Це що – новорічний подарунок?

– Ну, ви ж удвох? Платили по 50. Тепер сходите на півдорозі. Тому віддаю половину.

– Вперше в житті бачу таке. У нас на Донбасі, якщо сходиш раніше, водію не спаде на думку повертати частину грошей, а пасажирові – вимагати.

– Я можу залишити собі цей полтинник, – каже водій. – А так у вас залишиться приємний спогад. Треба думати про майбутнє. Вам виходити. Всього найкращого!

×