Країна дітей

- Враження, що тут усі на похорон їдуть! - каже подружка.

Вона повернулася з В'єтнаму, де живе понад два роки. Приїхала, аби допомогти племінниці. Та доглядає матір, подружчину сестру, у якої рак. Атмосфера на столичних вулицях, і особливо в метро, здається їй надто похмурою.

Запитую, чи в'єтнамці інакші, кращі.

- Вони завжди усміхаються. Усі - просто великі діти. І поводяться так само. Але в них інша проблема - не вміють критично мислити.

Розповідає, що ходить там на йогу з жінками за 40. Вони можуть штовхатися в ліфті, щипати одна одну й сміятися з цього.

Доки мати жива, людину вважають дитиною

- У них, доки мати жива, - людину вважають дитиною. Живуть разом із батьками. Вічні хлопчики й дівчатка.

Але на вік зважають. При знайомстві перше запитання - звідки ти і як звати, а друге - скільки тобі років. Також обов'язково одразу поцікавляться, ким працюєш, чи заміжня й скільки дітей маєш.

- Я спочатку соромилася. Але цього неможливо уникнути - бо від такої інформації залежить, як до людини треба звертатися.

Є по чотири варіанти звертань до чоловіків і жінок. До чоловіків-ровесників, або які ненабагато старші за вас - одне, значно старші за вас, але молодші за вашого батька - друге, для старших за батька - ще інакше. Є окреме звертання до тих, хто молодші, але коли за службовим або родинним становищем вищі - на них кажуть, як на ровесників.

У Києві подруга зустріла літню в'єтнамку. Традиційно спитала про її вік і сімейний стан.

- Їй виявилося 70 років. На запитання, чи одружена, відповіла - ще ні. Там усі такі оптимісти. І виглядають дуже молодо.

Не одразу розумію, чому.

- По-перше, товстих нечасто побачиш - харчуються переважно овочами й рисом, бо дуже бідні. А по-друге, старих майже не залишилося після війни.

×