"Бомба" – від цього слова я раптово прокидаюся. Через відчинене на ніч вікно чую, як вантажники сперечаються під магазином навпроти.
– Була б у нас ядерна бомба, ніхто би Крим не забрав і на Донбас не поткнувся! Ех, такі можливості були – просрали! – найголосніше кричить голий по пояс чоловік. Встигає говорити й розвантажувати ящики з товарами у магазин.
Цілий тиждень мене переслідує все, що пов'язано з вибухівкою. Почалось із дзвінка знайомої. Схвильованим голосом вона розповіла, як їхала у львівській маршрутці з терористом.
– Сидить біля мене чоловік – видно, що або п'яний, або під наркотою. Ні з того ні з сього підхоплюється. Вигукує, що в нього в кишені граната і він всіх взірве до чорта. Мені аж заціпило.
Чоловіки викинули хулігана з маршрутки. В міліцію не повідомляли – пожаліли.
А це вирішила поїхати в торговий центр на околиці – купити сукню. Сусідка нагадала, що його вже кілька разів за цей рік заміновували. Я швидко передумала.
Телевізор боюся вмикати. Там тільки й мови про вибухи. Найбільше – на Донбасі, але й у Києві, Одесі. А біля Львова в лісі знайшли цілий арсенал вибухівки часів Другої світової війни. А в Німеччині евакуювали місто – так само натрапили на старі міни.
Доки готувала сніданок, вантажники переносили весь товар у магазин. Під дверима залишився невеликий чорний пакет. У такий спокійно може вміститися граната чи вибухівка. Моя рука автоматично потягнулася до телефона – набрати "102". Але прибіг захеканий вантажник і забрав забутий пакет.
1 
1
Комментарии