– Квитків на Львів нема і не буде, – каже стомлена касирка на Київському залізничному вокзалі. Ставить на віконце табличку "технічна перерва". Черга з 20 невдоволених пасажирів розходиться.
З Києва мені потрібно повернутися до Львова на день раніше запланованого. Увечері в п'ятницю п'ять нічних поїздів, і в жодному з них немає вільних місць.
– Девушка, билетики нужны? – хтось торкає за лікоть. Невисока чорнява жінка, вдягнена в чорні брудні джинси та чорну куртку. – 250 гривень – на ивано-франковский через час. За Лесю Украинку поедешь на ужгородском через три часа. Плацкарт, но с постелькой, – пропонує варіанти.
Квиток до Львова з білизною коштує 89 гривень плацкарт і 130 – купейний. Відмовляюся, перекупка залишає мені на папірчику свій номер мобільного, навпроти пише ім'я – Евеліна.
Повз нас проходять міліціонери
Інших варіантів не знаходжу. Біля каси повернення також жодного квитка до Львова. Йду до Евеліни. Довго торгуємося, жінка спускає мені 50 гривень на івано-франківський потяг. Повз нас проходять міліціонери, штовхаються люди. У блокноті Евеліни – товста пачка залізничних квитків. Довго шукає потрібний. Бачу білети на Запоріжжя, Донецьк, Сімферополь.
Розкладаю матрац на верхній полиці. Сусідка розповідає, що довелося викласти 200 гривень за квиток до Львова. Кажу, що в мене такий самий.
– І я у Евеліни купив, – приєднується вусатий чоловік.
Четвертий пасажир, студент Микола, сторгував білет за 150 гривень за 10 хвилин до відправлення поїзда.
Жінка ностальгує за часом, коли квитки продавали тільки за документами.
– Але то невигідно, – каже вусань. – Я, як їду у відрядження, беру плацкартик, а на виході біля купейного вагона прошу квиток у пасажирів. Здаю в бухгалтерію туди-назад і маю навар сотку-півтори. Мінуси є завжди, але треба вміти шукати й плюси.
1 
1
Комментарии
7