"Найкращий захист – у нас. Усе безпечно, пляжі відкриті, стерильна чистота, небагато гостей, є лікарі. Два додаткових бари з алкоголем", – на пошту приходить запрошення із турецького готелю, де торік відпочивали сім'єю.
Влада Туреччини дозволила приймати туристів за умови дотримання в готелях санітарних вимог. Та за кордон цьогоріч не поїдемо. Плануємо відпочити вдома. Тут небагато хворих. Діють карантинні обмеження, переконує влада. Вирішуємо, що в Україні справді найбезпечніше.
– Продезінфікуйте руки, – за кілька днів у львівському магазині солодощів охоронець пропонує скористатися спиртовим розчином без наліпки на пляшці. Відмовляюся, бо це звичайний розпилювач із невідомою зеленою рідиною.
Ідемо прогулятися містом. Стаємо в чергу до літнього майданчика кафе неподалік Ратуші. Щойно встають клієнти – офіціанти протирають столик і запрошують нових. Персонал – у масках.
– У нас безпечно, – переконують. Дають плед, у який кілька хвилин тому закутувався попередній відвідувач.
Коли практично розчаровуємося в можливості безпечно провести час, знаходимо оголошення:
"Ізольований будинок з усіма вигодами в Карпатах. До найближчого села – 3 км. Навколо гори і річка. Жодних соціальних контактів. Раз на тиждень є підвіз продуктів і речей"
Лишаємо контакти, аби забронювати дім.
– На жаль, мусимо відмовити, – дзвонять власники. – Кияни і львів'яни нам не підходять. У вас найбільше інфікованих. Не ризикуємо
1 
1
Комментарии