Що спричиняє ворожнечу поміж українців?
– Переважно несправедливий розподіл багатства всередині країни. У державі утворилися два великі прошарки населення – олігархи й бідні людей. Є і два види цін: дуже високі на певні групи товарів і низькі – на секондхенд, який знищив нашу легку промисловість. Україна перетворюється на сировинну державу без середнього класу, що вигідно й Росії, й Європі. Останній треба збувати кудись свої відходи. А російському імперіалізму потрібно, щоб Україна не ставала сильною державою, яку без перешкод прийняли б до європейської спільноти.
Капітал у державі зараз здебільшого виникає від спекулятивної діяльності. У Китаї купив – тут продав, у Польщі купив – тут продав, у Туреччині купив – тут продав. Власне виробництво згортається. При цьому Сполучені Штати 80 відсотків товарів першої необхідності виробляють у себе. Так само в Європі. Якщо ж такий крам імпортують – це означає, що економічна політика неправильна.
Я сам бачу цю нерівність, особливо вранці. Багато людей порпаються в смітниках. Усе, де що тільки можна, намагаються вкрасти, щоб потім продати. Живуть украй скромно.
Окремо існує клан олігархів, яким високі ціни не страшні. Їхнє існування автоматично породжує антипод – клан комуністів. Вони між собою й зіштовхуються, а крайній – середній клас. Він у нас практично відсутній – основна біда України. Держава ніколи не стимулювала його створення, і це її велика помилка.
Як оцінюєте львівські події 9 Травня?
– Головний замовник цього конфлікту – російський імперіалізм. Росії – її владі, а не народу – вигідно, щоб в Україні був непорядок. Вона його й провокує – зокрема через свято Перемоги, яка насправді була спільною. Це хороший спосіб, бо можна збурити населення й посіяти безлад.
22 червня комуністи знову збираються до Львова. Як чинити в цьому випадку?
– Що значить збираються? Держава повинна мати внутрішню й зовнішню оборону. А міліція й Служба безпеки для чого? Якщо хтось затіває недобре, треба щоб ці органи заздалегідь це попереджали.
Хто такі комуністи? Вони, фактично, вороги. Комунізм завдав Україні не меншої шкоди, аніж фашизм. Міністерство внутрішніх справ знає, що вони провокують безпорядки. І те, що наша міліція їх охороняє – нонсенс. Я протестувати вже не піду. Але є молодь, яка вийде й проганятиме комуністів.
Як можна примирити суспільство?
– Треба розуміти, що у війні брали участь три сторони: радянська, німецька й визвольний рух. І боротьбу кожної з них треба поважати, а не витягувати на поверхню колишні лозунги. Має бути почуття взаємної терпимості й практика обопільного пробачення.
Коли ми в Інституті національної пам'яті розглядали проблему Голодомору, я побачив: дуже багато функціонерів, енкаведистів було серед єврейського населення – понад 60 відсотків керівництва наркомату внутрішніх справ. Потім фашисти нищили юдеїв, а в тому брали участь наші поліцейські, які служили у німців. Не можна це довго тягнути у своїй пам'яті. Я запропонував послу Ізраїлю примиритися привселюдно. Але вона сказала: "Вибачити – так. Але просити пробачення…" І замовкла.
Практично вибачення, як на мене, мало б виглядати так. Треба зібрати представників усіх історичних подій, починаючи з 1917 року – скажімо, в КиєвоМогилянській академії. Мають вийти двоє молодих людей – єврей і українець. Один другому каже: "Вибач, брате, за те, що було зроблено моїми попередниками твоєму народові". А той відповідає: "Я пробачаю. А ти, брате, вибач за те, що вчинили мої українські предки по відношенню до вас." І той говорить: "Я пробачаю". І це має бути зафіксоване камерами, показане по всіх національних телеканалах. Не важливо, хто будуть ті хлопці – це можуть бути студенти. Не треба президентів. Головне, щоб це була молодь, яка хоче покінчити вже у своєму поколінні з тою поганою пам'яттю. Така форма розпочне раціональну консолідацію.
Яка політична сила може сьогодні взятися до примирення?
– Такою силою є президент. Йому треба зібрати навколо себе групу людей, які зуміють усе розумно підготувати. І заборонити спекуляції на минулих убивствах, згадка про які може роз'єднувати суспільство.
Президент має офіційно заборонити пропаганду минулої ненависті. Ви можете собі розказувати вдома, що хочете, але вийти на вулицю з цим права не маєте. Ворожнеча повинна відійти в минуле і бути згаданою не раніше, як через одне покоління.
Україна виникла, не маючи достатньої кількості проукраїнської інтелігенції. І нам її бракує. Тому завдання президента й уряду – створити інкубатор такої інтелігенції. Вона має ввійти в армію, флот, виробництво, освіту – в усі прошарки. У виробництві чи в армії зараз її менше, аніж потрібно.
Як створити цей інкубатор?
– Найперше – відповідною політикою освіти. У школах національних меншин усі дисципліни мають викладати українською. І до того – кілька предметів, що стосуються культури меншини. На уроках співів треба більше вивчати українських народних, патріотичних пісень. Банальна штука, але ефективна. Пісня зберегла українські націю і село. Таких маленьких штрихів потрібно багато.
У технічних університетах має повністю панувати технічна українська мова, у медичних – медична українська. На освіту й армію покладається величезний обов'язок інкубації українства. Армія повинна бути повністю україномовна. Треба нарешті прибрати це безглузде звертання "товариш капітан" і замінити його на "пане капітане".
Чому примирити українців не вдалося Вікторові Ющенку?
– Він був отруєний. Мав жахливе самопочуття. Ющенко побачив людей, які намагалися йому допомогти. Хотів їм віддячити. Тому почав ставити на посади тих, кого не мав би. Це його найбільша помилка. Він схибив, коли призначив Юлію Володимирівну прем'єр-міністром. Вона виглядала на помаранчевій революції не гірше за Ющенка. І відчула силу за собою. Брати дуже сильних у свою команду – то ризик.
Ющенко був поставлений у абсолютно ідіотське становище діями Мороза щодо змін до Конституції, по впровадженні яких через рік влада президента суттєво зменшувалася. І він не розпустив Верховну Раду – це його друга кардинальна помилка.
Йому закидали, що він не виконав обіцянки "злодіям – тюрми". Злодіями були олігархи. Ющенко розумів, що нікого з них посадити не зможе. Замість того, щоб ув'язнювати, він вимагав від них грошей на відбудову національних пам'ятників України. Оце й усе з його боку. Але він нічого й не робив, щоб роз'єднати націю.
Яким шляхом країна мала би рухатися далі?
– У трьох напрямках. Країну веде не тільки національна ідея. Хоч її й далі треба розвивати – це перше. Україна має успішно перейти економічні труднощі – це друге. І третє: потрібен інкубатор нації, про який я казав.
Що варто робити з економікою?
– Уряду треба змінити торгівельне сальдо. Йому належить бути позитивним, експорт повинен перевищити імпорт. Не розумію, чому немає такого важливого для України Міністерства торгівлі. Воно повинне відстежувати ринок. Президент Сполучених Штатів постійно знає точно, скільки сьогодні продано масла в країні.
Ми віддаємо метал за світовими цінами. Але зарплати людей того величезного комплексу вдесятеро нижчі, ніж у цій галузі за кордоном. А це ж і є середній клас.
Також складовою середнього класу є вчителі, медики і майстри – інженери, техніки. Середня зарплата в західних країнах вимірюється платнею вчителя. Не треба постійно підвищувати мінімальну зарплату. Слід одночасно суттєво підняти її вчителям і медикам. При цьому вимагати вищої якості освіти, а від медиків – кращого обслуговування. Не треба думати, що коли цим галузям різко збільшити платню, почнеться інфляція. Учитель не споживатиме більше продуктів. Він купить ще книжок, техніки, поїде стажуватися за кордон.
Найбіднішим теж треба допомогти, але інакше. Це повинні робити найбагатші. Вони мають створювати інтернати, будувати житло для бідних. Держава натомість – зменшити на них податковий тиск, ЗМІ – писати про таких людей. Для багатого добре слово про нього важить значно більше, ніж пільга від держави.
Але цього досі не робиться. Чимало людей зневіряються, прагнуть залишити країну.
– Ніколи не треба опускати рук. Коли я повернувся з війни, страшенно хотів учитися. Але мав тільки сім закінчених класів. Поступив. Годинами ходив із конспектами навколо стола та вчив їх напам'ять. Коли одружився й народилися діти, я був аспірантом. Нам не було де жити. Я завжди шукав роботу й знаходив її. Учився й викладав. У батьків по господарству працював. Потім у мене почали з'являтися хороші посади.
Завжди є вихід, треба працювати
2 
1
Комментарии
388