21 лютого Священний синод Української православної церкви Московського патріархату відсторонив особистого секретаря митрополита Володимира архієпископа Олександра Драбинка з посад керівника сайта церкви й відповідального за зв'язки з громадськістю та зовнішні зв'язки УПЦ. Драбинка також вивели зі складу синоду. Звинуватили в деструктивних діях і негідній поведінці, хулі на Святого Духа.
Синод у Києво-Печерській лаврі провели попри скасування його напередодні главою церкви. Вранці перед синодом єпископи провідали митрополита Володимира
в лікарні й оголосили, що той благословив їх.
Про ситуацію в УПЦ (МП) розповідає релігієзнавець Андрій Юраш, 43 роки
Відставка архієпископа Олександра Драбинка – це розгром української течії в УПЦ?
– Щонайменше дошкульний удар. Крах ілюзій багатьох, хто дуже хотів бачити в УПЦ українофільську течію. Як тільки її не називали – "групою автокефалістів", "оранжевых попов", як казав диякон Андрій Кураєв (місіонер РПЦ. – "Країна"). Цькували або обожнювали. Але ситуація показала, що не все так однозначно. Звільнили того, кого вважали символом, патроном, промоутером цієї групи. Минуло кілька днів – і жодного голосу на його підтримку не прозвучало.
Час запитати: це був постріл по українській течії в церкві чи просто по особі Олександра Драбинка як фаворита митрополита Володимира? Бо ж фаворитів завжди не любили. Відхід будьякого правителя – це крах усього його оточення. Те, що удар по Драбинку – це виведення з гри самого Володимира, поза сумнівом. Він був єдиною постаттю, яка за останні кілька місяців докладала фантастичних зусиль, щоб створити видимість присутності Володимира в церковному полі.
А нинішній прессекретар Григорій Коваленко – хіба ні?
– Так, але його завжди вважали другою фігурою в "команді автокефалістів". Усім керував Драбинко, бо був наближеним до митрополита. Зараз його зняли з усіх посад, залишили тільки секретарем Володимира. Повернули ситуацію до стану середини 2011 року (торік 14 червня Драбинка призначили київським вікарієм та постійним членом синоду. – "Країна")
І залишили йому Преображенську церкву на столичному житломасиві Теремки?
– Так, але для архієпископа одна парафія – це зовсім нічого.
Кирило Говорун зараз має якийсь вплив на події в Україні?
– З усієї "української" команди Говорун найяскравіший та найосвіченіший. І до того ж найкращий богослов, дипломат і поліглот. Його вислали в "почесне заслання" з України, дали відносно престижну ділянку в Москві – займатися освітою в Московському патріархаті. Завдання було вирвати його звідси і згодом перетворити на чергового архієрея на російських теренах. Формально він не був помічений у нинішніх подіях. Тут важко гадати. Точно можна сказати лише те, що він чудово розуміє нинішню ситуацію в УПЦ.
Драбинка 2009 року призначили на посаду, яку обіймав Говорун. Зараз на посади Драбинка теж призначають його соратників. Намагаються розсварити "українську" команду?
– Московський патріархат організаційно дуже продумано це робить. Якби віддали ці посади привезеним або відвертим русофілам, то це викликало б лють, ненависть і нерозуміння. А попризначали співробітників Драбинка, його найближчих людей: Георгія Коваленка та Антонія Паканича. Це робота на розкол табору. Демонстрація того, що ніякої єдності й не було, і групи як такої немає.
Це дуже нагадує ситуацію в 1991–1992 роках. Тоді всі теж демонстрували повну покірність митрополиту Філарету, а потім тільки два єпископи пішли за ним (єпископ Почаївський Яків та єпископ Львівський Андрій. – "Країна"). Так само зараз. Усі були покірні й Володимиру, і Драбинку. Але щойно митрополит прихворів – усі його кинули.
Може, вони ще не відчувають сили, щоб протистояти?
– Може. Але вражає одна річ, що повторюється: є агресія, послідовність, безальтернативність, непоступливість із боку однієї групи – "русофілів", що весь час щось закидає "українофілам". І повна кволість іншої. Що робив Драбинко ці два роки? Він постійно вибачався, запевняв, що ніякий він не "помаранчевий", нічого в бік автокефалії не робитиме, Москва надала ідеальний статус УПЦ, нічого змінювати не треба.
Митрополит Софроній був присутній на синоді, але його підпису під рішенням немає. Що трапилося?
– Софроній місяць-два тому дав кілька інтерв'ю медіям, де відверто, емоційно, в козацькій манері казав про те, що схвалює автокефалію. А зараз ми жодного разу його не почули. Чому мовчить? Може, Софроній злякався, або йому щось пообіцяли, або пригрозили. Але не думаю, що він просто так замовк. Втрутились якісь чинники – його не лише вивели з гри, а й затулили рота.
У якому стані зараз митрополит Володимир? Чи може він виправити становище?
– Немає жодної офіційної заяви лікарів або документа, що прояснив би ситуацію зі станом його здоров'я. Можна посилатися лише на два джерела. Перше – архієпископ Олександр Драбинко: стан митрополита кращає. І друге – відео його літургії в лікарняній палаті 4 лютого. Кожна людина, яка подивиться це, навряд чи складе собі враження, що митрополит дієздатний, може відповідати за свої рішення.
Кажуть, оприлюднити це відео було помилкою Драбинка.
– Владика Олександр хотів довести, що митрополит живий, рухається, що він не лежить лежма. А люди побачили: Володимир не лежить напівмертвий, але все одно – напівживий.
Драбинко використовував цей важіль, щоб проводити свою політику через митрополита. А його переграли члени синоду. Вони самі пішли до Володимира й отримали благословення. Але навіть вони не насмілилися сказати, що митрополит благословив проведення синоду. Цієї фрази не звучало. Отже, із синодом Володимир не погодився. Або його про це не питали. Усе ж відбувалося за зачиненими дверима.
Якими можуть бути кроки Драбинка?
– Зараз він обрав таймаут. Це найлогічніший крок, зважаючи на характер його стосунків із митрополитом – він секретар і права рука Володимира. Драбинко просто не має іншого вибору, як бути з ним аж до смерті. Якщо він зробить якийсь різкий крок…
Здійме галас і вийде з УПЦ Московського патріархату?
– Або перейде в Київський патріархат чи Українську автокефальну православну церкву, під юрисдикцію Константинополя, в монастир, ще щось – то зрадить свого патрона. А він людина моральних принципів. Тому йому треба лишитися при Володимирові, довести його до останнього подиху, і лише потім робити якісь рухи.
Чому Москві було так важливо усунути Драбинка? Чим він такий небезпечний?
– Цей крок патріарха Кирила можна пояснити лише ментальними, психологічними особливостями мислення росіян. Драбинко докладав безліч зусиль, щоб переконати Москву в своїй надійності. Як, до речі, і гетьман Мазепа до останньої хвилини твердив, що він – вірний слуга московського царя. А Драбинко не раз на запитання про Мазепу відповідав: ставлюся до нього як до будівничого й патрона церкви. Чи може Москва до кінця довіряти йому? Звичайно, ні. Ось ця тінь Мазепи тяжіє над російською логікою дій.
Можливо, Драбинко зовсім не проти Москви і щиро їй відданий. Розповідають, що він молиться до "імператора-мученика Ніколая ІІ", до Ксенії Петербурзької та цілого ряду подібних персонажів. А це лакмусові папірці належності до "русского мира", що пропагує патріарх Кирило. Але паралельно Драбинко дозволяв собі прихильно говорити про Мазепу й український традиціоналізм. Кирило не міг допустити навіть найменшої часточки того, що не вкладається в його ідеологію. А каталізатор очевидний: митрополит Володимир не контролює ситуації, отже, треба скористатися з цього. Хтось сказав фразу, що митрополит Агафангел у ролі бульдозера абсолютно незамінний. Він зараз розчищає дорогу.
І претендує очолити УПЦ?
– Ні, Агафангел не може на це претендувати. Це було б самогубство й для нього, і для всіх "русофілів". Він уже не радий, що став такий публічний зі своєю місією. Зараз йому теж краще мовчати, пересидіти цей період. Бо розворушили старі історії, почали піднімати його старі гріхи – він у цьому геть не зацікавлений. Але мусив виконувати місію бульдозера "русского мира". Щоб і духу українського в УПЦ не було. І вже потім у Москві вирішуватимуть, хто її очолить.
А митрополит Павло (Лебідь), настоятель Києво-Печерської лаври?
– Абсолютно реально. Він досить проста, прогнозована фігура. Цілком лояльний до Москви, має сильні зв'язки в Києві, україномовний. А те, що не дуже мудрий і ніякий богослов,– то кому це потрібно? Головне його завдання – просувати не богослов'я, а тримати церкву під контролем. У цьому він випробуваний боєць.
А в чому не дуже мудрий?
– Поводиться малокультурно й недипломатично. Згадайте телесюжет про "мерседеси" і лаврські гроші, де він облаяв журналістів. А після синоду митрополит Павло вийшов з кімнати засідань, журналісти просять: прокоментуйте. А він: "Ми вас не запрошували". Чи може адекватний претендент на митрополичий престол спілкуватися так необачно й непродумано?
А єпископ Митрофан (Юрчук)? Він коментував перебіг синоду.
– Це, мабуть, ідеальна кандидатура для Кирила. Якби я був Московським патріархом, то порадив би саме його. Чудовий управлінець, який не раз у всіх коментарях продемонстрував повну відданість Москві. Прекрасно розмовляє українською. І на нього нема компромату, що дуже важливо. По суті, другий Володимир.
Але, кажуть, Кирило хоче перетворити УПЦ на просто екзархат, як було до 1991-го.
– Думаю, Москва не наважиться на це. Бо ситуація зі статусом УПЦ Московського патріархату дуже пікантна й невизначена. Томос (спеціальний документ, що підтверджує статус церкви. – "Країна") каже, що вона "самостійна в управлінні". Але не існує такого статусу! Це 1990-го нашвидкуруч його вигадали. Вважали, що це – більше, ніж автономія, але менше за автокефалію. Зараз навіть формальної автономії дати не хочуть, не кажучи вже про автокефалію. Думаю, цей статус заморозять на тривалий час.
Шансів перейняти владу в УПЦ "українська" команда не має?
– А вона там є? Не можна вважати українофілами всіх, хто розмовляє українською. Митрополит Павло он говорить, і що? Питання відкрите – чи є взагалі ці українофіли, чи їх вигадали. Дуже хочеться вірити, що вони просто зачаїлися.
1 
1
Комментарии
35