Ексклюзивы
среда, 11 июля 2012 18:30

У той день Люду напшикали дуже сильно, то я не втримався і рєзінка порвалась

 

Уривок із книжки Ані Гераскіної "Його звуть Міша… або Зорі в макаронах":

Не люблю ці погодні катаклізми. Зиму не люб­лю – холодно і колготи під штани баба пори­вається на мене надівать. Єдине, шо добре, – це Новий год. Подарунки, конфєти всячєскіє, ­наприклад…

Золотий ключік

Треба прокинутися раненько, поки всі сплять, навіть баба, і бігти до зали дивитись під ялинку. Під нею, біля гноміків – подарунки (тато їх туда поклав). Думаєте, Дід Мороз? Брехня! Кожен знає, шо Дід Мороз (аби не перестрітися з татком в районі серванта) ховає подарунки під подушку! Я писав йому в листі, шо дуже хочу справжню рушницю, але торік він приніс мені сині рейтузи зі штріпками. І як здогадався?! Бо свої фізкультурні я порвав, коли ми з Редькою перевіряли, чи обірветься канат, якщо ми висітимем на ньому вдвох.

Редька – лучший мій друг! І коли ми разом, то все так ловкенько виходить! Він уміє надувати шкреків. Плюється з трубки навіть дальше, чим я. А ще у нього є кутьонок породи боксер. З мокрим носом, добрими очима і скавчить.

Я тоже хочу собаку. Взагалі у нас є Тузік, але то не пес, а нєдоразумєніє. Якось засунув морду в лілії та бігав півдня з жовтим писком, лякав доярок.

А колись в юності він вкусив нашу врачіху Зинаїду Карповну, і після цього її доцю Аліну (соплі-по-коліна) перестали ставити зі мною в пару на утрінніках в садіку. А почали ставить Люду, яку вічно крутили на бігуді і рясно поливали "Прєлєстю".

Якось на святі мене нарядили Буратіной, а Люду, відповідно, Мальвіной (невдала, скажу, Мальвіна, бо коли смикнув за волосину, виявилось, шо то її мами крашений парік).

А я ж був, ох і файний! – мама нашила на шорти зірочки із золотінок і пошила плащ червоний із занавєски, що нам тьотя Лєна дарує кожен рік. А бабуня зробила мені нос. На різінкє. Довгий і справжній.

Але в той день Люду напшикали дуже сильно, то я не втримався і, коли ми танцювали "лодочку", апчхикнув, і рєзінка порвалась. Дуже було неочікувано, особливо для Люди. Я хтів було розстроїтись, але потім до мене підійшов Андрій і, глянувши на носа, що я тримав у руці, авторитетно заявив: "Класна штука! Зроблю собі такого, і будем гулять в грачів!"

З тих пір Редька – мій друг і бойовий товариш.

А одного разу я ледве не втоп, коли поплив за кувшинками. Так Андрій мене витяг за ногу і нікому про це не сказав. Мовчазний герой! Ну Грині сказав, правда, ну і всьо. Жаль, фотоапарата в нас не було! Ну хоча б одна заваляща…

Мильниця

Кажуть, як не слухаєшся, прийде бабайко і вкраде.

Це я коли малий був, дуже боявся. Як спати лягав, то всі шафки закривав і дивився, щоб було видно двері. Тіпа прийде бабайко, а я його по голові подушкою – на! А сам тікать до матері в спальню.

– Мам, а шо це?

– Де?

– Осьо.

– Гм. Груди.

– Ого! А шо, в мене таких нема?

– А тобі треба?

– А тобі?

– Не колупайся в носі. Сядь прямо! Кому сказала.

Якщо буду себе вести погано, то ображу Боженьку. Він запише мені гріх і на суді перед ангелами сваритиме. А потім відправить прибирати райський сад тупими граблями. Ми в школі всігда, як по завучкє м'ячем попадем, так потом півдня ділянку гребемо. Я, Редька і Гриня.

Гриня в класі новенький. З сусідньої області приїхав. Ніхто з ним не дружив, поки ми не рішили зав'язать двері кабінетів фізики та історії (вони напротів). Тіпа дирк-дирк, а знутрі шоб не открить.

Так я ж придумав! Редька найшов мотузку! А в'язать всі засцяли. І раптом Гриня. Дайте, ребя, зв'яжу! І зв'язав!

Ох і реготу було! Ох і сміху! Батько мене лаяв на піввулиці. Грині написали в щоденник красною ручкою. А Редька сидів на груші, поки історичка Лагутіна шукала його з шваброю.

– Діду, а Ви так умієте?

– Га?

– Так умієте?!

– Шо ти робиш, нехристь?

– Пускаю мильні пузирі. Дивіться – тре розвести в ковші шампунь (не беріть, діду, мамин, бо лаятиме), розкрутити ручку шарікову (отак) і дуть.

– Га?!

– І ду-у-уть!

– Хто іде?!

– Дуть, діду! Тіки обережно, тоді пузир великий буде і гарнюній. А можна ще на столі. Знаєте? Один, а потім ручку просуваєш – і внутрі ще один. Я так можу цілих три!

– Ну!

– Тіко дуйте, діду, над ковром, бо впаде на ­меблю – буде пляма, і не відітрете. От як отута на тумбочкє, під серветочкою.

– Ах ти паразіт!

– Партизан?

– Щас ти в мене получиш, партизан. Ану матері помагать на город!

У мене летить з десяток отборних слів.

Я хутко пробігаю через кущі смородини і, коли вже видно паркан, ховаюся під бузком. Діду ще трохи шорхаються двором і йдуть до хати дивитись Жеглова і Шарапова.

І шоб тепер я комусь ще шось розказав? Про аплікацію "Веселі кошенята", яку ми робили на трудах, взагалі ні слова тепер!

А це ж просто – вирізаєш по контуру кошенятко з ненужної хутряної папиної бобрової шапки.

Я – соціально корисний. Я – перспективний. Я – сміливий і можу посадити вужика собі на голову, дострибати до воріт і назад на одній нозі можу! Але одне терпіти не в силах, хоч кричи – коли на зупинці сигналить наш…

Рейсовий, і…

ми їдемо в райцентр по магазінах. Я, мама і бабуня. Мама хоче папі бритву, а собі туфлі на весну. Баба хоче колготи тьоплі. А я хочу додому. Бо ми обов'язково ще підем вибирать обої для майбутнього ремонту, сільодку і два календаря з Хуліо Іглєсіасом (нам і сусідам).

З нами їде баба Клава Харчишина. І везе Стьопку. Стьопка – це здоровий індик. Вона його кожен рік, як розсердиться, везе на базар продавати (бо в нас всі Стьопу знають, і про то, шо в нього характєр хуже, чим у завгоспа дяді Гриші (а це показатєль!) наслишані).

Правда, окрім індика, в баби Клави і нема нікого: чоловік помер, дочка в Італії, то вона його продає швидше для профілактики, у виховних цілях.

Ось і зараз.

– Бабуль, будеш морожене?

– Кушай, я не люблю.

– Як не любиш? Зовсім?

– Зовсім не люблю. Кушай, кушай.

– Зовсім? Бо я їстиму!

– Да.

– І стаканчик!

– Да.

– Точно не любиш?

– Міша, не патякай, а їж, бо тече!

Коли я не хочу бути міліціонером (а це буває тілько, коли я хочу бути пожарніком), я іногда придумую, шо непогано було би бути ще і співаком. Діду кажуть, шо Муслім Магомаєв мені не світе. Но я не дуже і расстраіваюсь! Бо, по-перше, не знаю, хто це такий, а, по-друге, точно або араб, або узбек.

А на класному часі ми вчили, що я – Українець! Що я повинен гордіцца. І ми цілий урок всім класом сиділи і горділісь. А Мельник аж стьорку в носа засунув!

– Мам, а ти купиш мені пістолет? Той, що водой стріля.

– Нашо він тобі? Купим зошитів.

– Зошитами по коровах не поцілиш…

В автобусі мене укачує. Я бовтаю ногами, їм карамельку і тошню в кульочок. Помітив, якщо їсиш малінову канфєту, то в кульочку все червоне. А апельсинову – оранжеве. Красота!

А наш рейсовий летить і падає, летить і падає. Через дорожню розмітку, через лісосмуги, понівечені поля. І мені здається, що я кріт, який виповз на землю та раптом – прозрів.

Я навіть починаю жмуритися, як він. ­Дивіться! – отак.

"Його звуть Міша… або Зорі в макаронах"

Видавництво "Електрокнига" – Серія: Конвертовані книжки, – Київ, 2012, – 80 с.

"Бабця спіймала за труси, витягнула з кармана халата галстук-бабочку. ­Силоміць на мене ­наділа, і, сплеснувши в ­долоні, лагідно промовила: "­Бісова дитина! Який гарний". Так, я гарний. У мене виразні очі. Не стирчать вуха. І ще блондін. Я – блондін. Правда, переважно влітку, коли вигораю на городі чи в ставку", – так описує себе Міша, головний герой повісті Анни ­Гераскіної. Живе у селі на Слобожанщині "біля магазину "Роднічок", без перерви та вихідних". Говорить суржиком. Бешкетує – здає вчительці гербарій, поцуплений у кабінеті ­хімії, надуває з друзями жаб. Другий рік співає в шкільному ансамблі ­пісню "­Комарики-дзюбрики". Розмірковує над своїм життям і побутом близьких: "Моя баба – чудна дуже. Шукає окуляри в холодильнику і називає кролів серіальними іменами". Закоханий у однокласницю Ганьку Вербицьку, але не зізнається в цьому ­навіть собі.

Вийшла накладом 356 примірників у видавництві "Електрокнига". Книжки поширюють ­умовно-безкоштовно. На сайті їх можна ­вільно скачати, але "порядний читач має оплатити, якщо видання сподобалося."

 

Сейчас вы читаете новость «У той день Люду напшикали дуже сильно, то я не втримався і рєзінка порвалась». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосов: 1
Голосование Как вы обустраиваете быт в условиях отключения электроэнергии
  • Приобрели дополнительное оборудование для жилья для энергонезависимости
  • Подбираем оборудование и готовимся к покупке
  • Нет средств на такое, эти приборы слишком дорогие
  • Есть фонари и павербанки для зарядки гаджетов, нас это устраивает
  • Уверены, что неудобства временные и вскоре правительство решит проблему нехватки электроэнергии.
  • Наше жилище со светом, потому что мы на одной линии с объектом критической инфраструктуры
  • Ваш вариант
Просмотреть