Україна є унітарною державою, оскільки абсолютна більшість її громадян є етнічними українцям. В таких державах, а їх переважна більшість і в Європі, і у світі діє правило: одна нація - одна держава - одна державна мова. Державність української мови не заперечує права громадян України послуговуватися будь-якою мовою, натомість зобов'язує державних чиновників всіх рівнів при виконанні ними своїх службових функцій використовувати українську мову.
Запровадження у 1989 році статусу української мови як державної було покликано зупинити процес насильної політику русифікації українців, яка здійснювалася як царською Росією, так і комуністичним режимом СРСР і була спрямована знищення національної ідентичності України та позбавляла українців можливості вільно використовувати рідну мову. Гоніння на українську мову призвели до того, що і на сьогоднішній день частина українців не розмовляє нею. Але ситуація поступово змінюється на краще.
Все більше людей починають послуговуватися українською мовою. І саме ця позитивна тенденція відродження української мови, особливо в освітній сфері, викликала негативну реакцію Росії. Нинішня російська влада намагається продовжувати щодо України ту політику придушення української мови, яку раніше запроваджувала і царська Росія, і комуністичний режим. Цю свою політику Росія здійснює через чинний український уряд і Партію регіонів. Окремі члени Партії регіонів, такі як Ківалов і Колесніченко, члени уряду такі, як Табачник є затятими русифікаторами. Вони роблять все, щоб цю позитивну тенденцію відродження та розширення територіальної і функціональної сфери вжитку української мови припинити. Саме тому і з'явився сумнозвісний закон Ківалова-Колесніченка, який з благословення Партії регіонів із кричущими порушеннями закону про регламент ВР було ухвалено. Власне кажучи, парламент ухвалив не закон, а законопроект, положення якого суперечать Конституції і України, зокрема її 10 статті. Мета цього юридично нікчемного закону — підірвати позиції української мови як єдиної державної та витіснити її не лише зі сфер офіційного вжитку, а й з використання на значній території країни.
Цей закон завдає найбільшої шкоди українській мові за всі роки незалежності. Його автори посилають на необхідність захисту прав російськомовних громадян України. Справа в тому, що статус української мови як державної абсолютно не порушує мовних прав будь-кого, він не забороняє громадянам говорити іншою мовою у своєму спілкуванні.
Українська мова є все більше популярнішою серед молоді. Все більше молодих людей починають говорити українською мовою. Більш того, необхідність знання української мови позитивно сприймає і старше покоління. Батьки хочуть, щоби їхні діти вчилися в українських школах. Коли Табачник хотів відкрити російську гімназію в одному з районів Києва, то батьки сказали, що вони цього не потребують. В Одеській області більшість батьків висловилися за те, щоби їхні діти стали учнями українських шкіл. Тобто, у суспільстві є усвідомлення потреби володіння саме українською мовою.
Українці у спілкуванні між собою мають говорити українською мовою і викоренити зі своєю практики згубну звичку говорити мовою сусідньої держави. Батьки мають протистояти тискові і вимагати, щоб освіта в Україні була українською. Це аж ніяк не заперечує права громадян, що належать до інших етнічних груп, віддавати своїх дітей у школи, де вони можуть здобувати освіту й рідною мовою. Не йдеться про те, що українська мова має витіснити мови інших національних меншин, а люди мають знати тільки українську.
Українці мають наслідувати європейську мовну практику. В Європі є правилом, коли громадяни Франції розмовляють між собою французькою, громадяни Польщі - польською, громадяни Великобританії - англійською. Якщо українці хочуть, щоби в Європі їх сприймали як українців, якщо хочуть бути частиною Європи, вони повинні говорити власною мовою, а не мовою інших держав. Звичайно, це не означ що громадяни України не мають володіти іншою іноземною мовою
Українська мова ніяк не поступається ні російській, ні іншим мовам — як за давністю свого походження, так і за своїми характеристиками, за своїм лексичним багатством та спроможністю використання у будь-якій сфері — науці, культурі тощо. Українці повинні позбавитися навіюваного їм комплексу меншовартості. Протягом багатьох років велася, та й зараз ведеться, дуже підступна пропаганда, що, мовляв, російська мова досконаліша за українську і тому має вищий статус. Це не має нічого спільного з дійсністю, оскільки ці твердження лунають з уст тих, хто не знає української мови, а отже не мають жодних підстав принижувати і применшувати її можливості.
Українці повинні триматися своєї традиції, особливо пісенної. Українська мова, не зважаючи на різні заборони, збереглася у значній мірі завдяки українській традиції і українській пісні. Існує близько 200 тисяч народних пісень. В цих піснях все: мова, історія, традиції, звичаї. І ця пісенна творчість українського народу свідчить про багатство української мови, про її живучість. Саме тому боротьба з українською мовою в Україні ведеться і шляхом витіснення української пісні з радіо і телебачення — за дуже незначним винятком української пісні сьогодні майже немає.
Тож українці, ті хто має гідність, совість і потяг до збереження своєї ідентичності, своїх прав, повинні не цуратися своєї мови і вимагати від влади створення необхідних умов для її розвитку, зокрема шляхом підтримки української освіти, культури, книжки, пісні, кінематографу. І, нарешті, українці повинні докласти всіх зусиль і примусити владу скасувати мовний антиконституційний закон Ківалова-Колесніченка і піти на ухвалення мовного законодавства, яке відповідає Конституції України і узгоджене з принципами європейської мовної політики.
Володимир Васеленко, правознавець-міжнародник, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор
2 
1
Комментарии
224