Максимові Вратському 1999-го було 8 років. Того літа, як і багато інших українців, він став уболівальником "Мілана". Бо до цієї італійської команди з київського "Динамо" перейшов Андрій Шевченко.
У березні 2022 року Максим – тренер із джиу-джитсу – записався до тероборони рідної Одеси. Згодом пішов у військо. Боронив Херсонщину. Під час кількох відпусток неодмінно зустрічався з такими ж схибленими на "Мілані" людьми. Разом переглядали матчі. Уболівав пристрасно, це читалося по обличчю, але емоції тримав у собі – зіткнувшись із війною безпосередньо, він став іншим.
Січень цього року став останнім у його житті. Максим загинув за Україну. Після його смерті дружина Софія і молодший брат Микола пообіцяли вболівати за італійську команду й навернути в "міланську" віру півторарічну дитину, яка залишилася без батька.
25 січня Андрій Шевченко став керівником українського футболу. Рішення, яке прогнозувалося давно, бо найкращому гравцеві нашої держави часів незалежності куди більше личить сидіти на трибуні під час матчів, ніж тренувати національну збірну. Не кажучи вже про те, що всесвітньо відоме ім'я Шевченка допоможе гідно репрезентувати наш футбол на міжнародній арені й не допустити туди представників терроросії.
Заступаючи на посаду, Шевченко окреслив завдання, які стоять перед ним. Я не знаю, чи він їх виконає. Але почав правильно. Підписав м'яч і листівку.
Їх надішлють до Одеси. Родині Максима Вратського.
1 
1
Комментарии